Хто чим співає?

Казки і оповідання Віталія Біанкі

Чуєш, яка музика лунає в лісі?
Можна подумати що всі звірі птахи й комахи народилися співаками та музикантами.
Може, воно так і є — адже музику всі люблять і співати всім хочеться. Тільки не в кожного голос є.
Ось послухай, чим та як співають безголосі.
Жаби на озері почали ще з ночі. Надули повітряні міхурі за вухами, висунули голови з води, роти трохи відкрили…
— Ква-а-а-а-а! — одним духом пішло в них. Почув їх чорногуз на селі. Зрадів.
— Цілий хор! Буде мені що попоїсти! І полетів на озеро снідати.
Прилетів і сів на березі. Сів та й думає:
Невже я гірший за жаб? Адже співають вони без голосу. Ану і я спробую!
Підвів довгий дзьоб, загрюкав, затріщав однією його половинкою об Другу — то тихше, то голосніше, то поволі, то частіше — тріскачка тріщить дерев’яна, та й годі! Так розходився, що й про сніданок забув.
А в очереті стояв бугай ! на одній нозі слухав і думав:
Безголоса я чапля! Але ж і чорногуз не співуча пташка, а он якої пісні виграва!
І вигадав:
Чорногуз співає дзьобом. Жаби співають повітрям. А я водою заспіваю. Сунув в озеро дзьоба, набрав води та як подме в нього. Пішла по озеру луна.
— Прумб-бу-бу-бумм! — ніби бик заревів.
От так пісня! — подумав дятел, почувши з лісу бугая.— Інструмент і в мене знайдеться: чим дерево не барабан, а ніс мій — чим не паличка?
Хвостом уперся в дерево, передом відкинувся, розмахнувся головою та як задовбав носом по гілці!
Ну, зовсім на барабані дріб вибиває!
Виліз з-під кори жук з довгими-довгими вусами. Покрутив, покрутив головою, заскрипіла його жорстка шия — тоненький-тоненький писк почувся.
Пищить усач, а все даремно: ніхто його писку не чує. Голову собі наморочив — проте сам зі своєї пісні задоволений.
А внизу під деревом з гнізда виліз джміль і полетів співати на лужок.
Навколо квітки на лужку кружляє, дзижчить жилкуватим жорстким крилечком: ніби струна гуде.
Розбудила джмелина пісня зеленого коника в траві. Почав коник скрипочки свої налагоджувати. Скрипочка в нього на крильці, а замість смичка — довгі задні лапки — колінцями назад. На крилах зазубринки, а на лапках гачки. Тре себе коник лапками по боках, зазубринками за гачки торкає, стрекоче.
Коників на лугу багато, цілий струнний оркестр.
Ех,—думає довгоносий бекас під купиною,— треба й мені заспівати! Ось тільки чим! Горло в мене не годиться, голова не годиться, шия не годиться крилечко не годиться, лапки не годяться… Ех! Хай там що, не стерплю — полечу, чим-небудь та закричу!
Вистрибнув з-під купини, залетів аж під хмари. Хвіст розкрив віялом, випростав крила, перевернувся носом до землі і подався вниз, перевертаючись з боку на бік, наче кинута з височини легенька дощечка. Головою повітря розтинає, а в хвості в нього тонке вузьке пір’ячко вітер перебирає.
І чути з землі, ніби в височині ягня замекало.
А це — бекас.
Відгадай, чим він співає?
Хвостом!

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.2 / 5. Оцінили: 11

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Велика книга казок”

Віталій Біанкі

Переклад О. Іваненко

Видавництво: “Махаон”

2017 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: