Хто найважливіший?

Ця історія сталася… Як гадаєте, де? Ніколи не здогадаєтеся! У кімнаті! І знаєте, з ким саме? Не повірите — з новеньким ноутбуком. Його подарували хлопчику Марку на день народження. Тепер хлопчик міг на ньому малювати, набирати тексти і, звичайно, грати в комп’ютерні ігри. Марк дуже зрадів такому подарунку.

Якось, коли Марк був у школі, деталі ноутбука почали вихвалятися одна поперед одною — хто з них найкращий? Без кого тут ноутбук — не ноутбук?
Першою заговорила бездротова мишка Рита.

— Мені тут подобається! Марк — хороший хлопчик і так дбайливо до нас ставиться! Особливо до мене. Хоча це не дивно, адже в мене найважливіша функція!

— Що?! — обурилася клавіатура Мері. — Це ти найважливіша? Ой, зараз помру зо сміху… Без тебе ноутбук прекрасно обійдеться! Ти навіть лежиш десь осторонь, невідомо де. А ось без мене, без моїх тендітних кнопок — ну ніяк. Яка ж я щаслива, що така важлива!
Раптом діалог перервав сміх монітора Еріка.

— Дівчатка, зберігайте спокій! Ви ж добре знаєте, що найважливіший тут я. Якщо я нічого не покажу на екрані, то вся ваша праця — марна.

— Добре, — погодилася мишка, — мабуть, ми всі однаково важливі й усі ми такі гарні, але ось цей… — Рита вказала на дріт живлення, який з’єднував ноутбук з розеткою. — Який він недолугий! І, здається, геть неважливий! Усі погодилися з Ритою і голосно засміялися.

Дріт Роні дуже засмутився: йому було вкрай прикро таке почути. Але найсумнішим було те, що він уже не був упевнений у протилежному. «Мабуть, і справді я не потрібен», —
гірко думав Роні.

А задиркуваті деталі не забували про це йому нагадувати чи не щодня. Нарешті Роні не витримав і задумав утекти. Якось уночі, коли всі деталі спали, дріт разом із вилкою
тихенько від’єднався від ноутбука й розетки, заповз до сусідньої кімнати і заховався серед іграшок.

На ранок ніхто й не помітив, що Роні зник. Мишка і клавіатура, як завжди, теревенили про всякі дурниці. І тільки коли вкотре вирішили поглузувати з Роні, то побачили, що
його нема. Саме тоді зі школи прибіг Марк і сів за ноутбук — писати реферат. Тим часом пристрої перешіптувалися між собою.

— Ось бачиш, — сказала мишка клавіатурі, — той дріт абсолютно непотрібний. Подивися, як ми прекрасно працюємо без нього!

Раптом екран ноутбука почав поволі тьмяніти, тьмяніти…

— Ой, що це?.. Що зі мною?.. Мені погано! Я нічого не бачу! — стурбовано закричав Ерік.

Деталі дуже перелякалися. Що трапилося?

— Ой, ноут розрядився! А де ж подівся дріт? — здивувався Марк і почав шукати Роні по всій кімнаті. А екран темнішав і темнішав. А згодом і зовсім згас.

Минуло кілька днів. Ноутбук так і стояв розряджений на столі. Ніхто на ньому не грався і не працював.

— Я була щиро впевнена, що цей дріт нічого не вартий! — плакала Рита. — Як же я помилялася…

— Виходить, без Роні ми нікому не потрібні! — обурювалася Мері.

Ерік теж хотів би щось додати. Але ніхто не зміг розібрати його белькотіння, і від цього всім стало ще сумніше. Раптом мишці Риті сяйнула ідея.

— Я помилялася! Тож мушу знайти Роні! Це я затіяла ту безглузду розмову, хто найважливіший. Тепер я розумію, що важливі всі!

Вигукнувши це, Рита зістрибнула зі столу і вирушила на пошуки Роні. Про те, як вона шукала надважливу деталь, можна розказати окрему довгу історію. Головне, що Рита
знайшла-таки втікача серед іграшок і вмовила повернутися додому.

— Дякую, що пробачив нас,— сказала мишка. — Тепер ми зрозуміли, що кожна з деталей необхідна і цінна, а її зовнішній вигляд — то пусте.

— Дрібниці! — відповів дріт живлення. — Я й сам був радий дізнатися, що маю особливе завдання і що від мене стільки користі!

Тепер усе налагодилося. Всі пристрої комп’ютера діяли дружно, і ніщо не заважало Марку працювати за ноутбуком. А також, звісно, грати в цікаві комп’ютерні ігри у відведений батьками час