Хто розбудив ліс

Узимку в лісі багато звірів спить. З початком холодної пори товсті ледачі Борсуки залазять в нори і засинають на цілу зиму. Спить їжак у теплій ямці, укритій сухим листям. Під буреломом в барлозі солодко сопе Ведмідь. Сплять звірі. Не чутно їм, як тріщать люті морози, метуть злі хуртовини, виють голодні вовки. Сплять аж до весни.
Напровесні в лісовій хащі прокинулися Борсуки. Вони б ще поспали, але щось заважало їм, якісь дивні звуки ширяли у вологому весняному повітрі: то начебто рипіли дерева, то щось ляскало й булькало.
—    Що воно таке? Звідки цей шум-гам?—дивувалися Борсуки, блукаючи навколо своїх нір і нічого не розуміючи спросоння.
—    Хто це мене розбудив так рано? — бурчав їжак, вилазячи із своєї ямки.
—    Ви навіщо мене розбуркали, негідники? — заревів Ведмідь, вибираючись із барлога.— Не дали сну додивитися, тільки-но вулика розпечатав, а ви розгомонілися… Ось я вам!
—    Нас самих розбуджено, шановний сусіде,— виправдовувались Борсуки.
—    Ось послухай-но,— додав їжак.
Сердитий скуйовджений Ведмідь, потираючи відлежані за зиму боки, прислухався. Так, щось там тріщало і скрипіло, булькало й лящало в напівтемному, ще не розбудженому лісі.
—    Це ти скрипиш? — спитав Ведмідь дрімаючу сосну.
—    Ні, дорогенький, я ще не зовсім прокинулась.
—    Це ви, напевно, розшумілись? — Закинулись Борсуки на кущі.
—    У нас ще листя не розвилося, нічим нам шуміти.
—    Може, це вода булькає? — побігли звірі до лісового струмка. Ні, струмок ще спав під тоненьким льодовим укривалом.
«Хто ж нас розбудив?» — думали звірі, блукаючи лісом.
Раптом залящало, затріщало зовсім близько, десь,на великому дереві.
—    Гей! Хто Там галасує? — заревів Ведмідь, продираючи заспані очі.
—    Спати нам,не дає! — притакнули Борсуки,
—    Зараз же перестань! — ревнув Ведмідь так гучно, п.ю їжак від жаху згорнувся клубком.
—    Ти що? Не чуєш мене? — взявся в боки Ведмідь.
—    Не чує,— загалдикали Борсуки,— репетує, як і раніше.
—    Мабуть, він глухий,— зітхнув їжак.
—    Ось я зараз до нього видерусь — відразу почує.  Тримайся, глушко!
—    Глушко!  Глухар!—закричали Борсуки, а Ведмідь зібрався було лізти на дерево. Але тим часом у лісі зовсім розвиднілось, і звірі побачили того, хто розбудив ліс від зимової сплячки.
На сучкові дерева, звісивши донизу крила, розпустивши віялом хвіст і витягнувши вперед шию, сидів великий лісний півень. Він співав-токував. його пісня нагадувала лісовий шум: скрип сосен і шелест кущів, тріск гілок і булькання струмка. Він так був захоплений своїм співом, що нічого навколо не чув, нікого не помічав. А коли закінчилася його пісня, лісний півень уважно прислухався, роздивився і побачив, що внизу зібралися звірі.
—    Доброго ранку, сусіди! Як спалося взимку? — приязно привітався він.
—    Збудив до пори та ще й питає.
—    Та буде, буде вже вам сердитись! Годі спати, весна в ліс прийшла.
—    А він, виявляється, не глухий, він усе чує.
—    Прикидався, значить? — гнівно ревнув Ведмідь.
—    Ні, ні! Я не прикидався,— заперечив, лісний півень.— Що ви? Просто я так захоплююся співом, що не бачу й не чую нічого навкруги, коли співаю. Повірте мені, сусіди!
Сусіди повірили, але з тих пір так і прозвали лісного півня Глухарем.