TOU

Хвалько Полупанок та музикант Сарабанда

Казки Марії Конопницької

З давніх-давен над веселим бистрим потічком, під великим лопухом жила одна жаб’яча родина, до якої належав Полупанок.

Був це жабич зарозумілий, ледачий і надміру честолюбний. Мені дуже шкода, що я про цього Полупанка нічого доброго сказати не можу, але правди ніде діти — він був саме такий: хвалькуватий і надутий, мов пухир.

На всьому березі не було жаби, котра б так надимала гор­лянку й так голосно верещала про себе, як наш Полупанок. Цілісінькими днями він нічого не робив, а, вигріваючись на сонці, оповідав кожному — хотів той слухати чи не хотів,— якого він, Полупанок, пишного роду, і який з нього гарний музика.

Жалюгідний хвалько! Кумкання його частенько було чути аж у другому селі.

Саме того літа в зеленій долині, неподалік од потічка, оселилися до осені малі гноми разом із своїм королем — стареньким Блистеком. Вони так намерзлися взимку в своїй холодній підземній печері, що тепер невимовно раділи сонеч­ку й теплу.

Тут ніхто не полохав їх, за ними не стежив — отож вони хутко звикли до цієї зеленої квітучої долини й називали її проміж себе Солов’їною Долиною.

Правда, спершу було нелегко. Гномам довелося добре по­працювати, доки влаштували собі затишні оселі, де можна було сховатися й від дощу, й від пекучого сонця. Та ще й такі оселі, звідки увечері кожен гном міг би милуватися на ясні зорі, бо гноми любили зорі над усе.

Чудовий покій опорядили гноми королю Блистеку в спо­рохнілому стовбурі старої верби! Повимітали й повишкрябу­вали звідти всю порохню, заслали весь покій зеленим та ко­ричневим мохом, на стінах порозвішували барвисте й блискуче, мов веселка, тонке павутиння, а біля входу поче­пили завісу, сплетену із сріблястої мітлиці. Польові квіти й зілля сповнювали цей покій свіжими пахощами. Старому королю Блистеку було тут так затишно, що він і корону скинув — хай голова відпочине! — і скіпетр поставив у кутку.

Малі гноми жаліли короля Блистека і несли йому, що тільки знаходили найкращого: хто жовтий грибок-лисичку, хто червону ягідку-суничку, а хто й кілька краплин меду з осиного кубла в зеленому листочку.

Гном Петрик, який міг змайструвати що завгодно, споря­див чудову кухню. Він знайшов велику порожню черепашку, яку чомусь покинув господар-равлик, приліпив зверху ди­мар з глини й піску, приладнав дверцята — вийшла чудова кухня.

А як у печі горить, звісно, й гості не забаряться. Так ста­лося і тут. Ніхто інший, як Полупанок, утоптав стежку до гномів.

Він плів їм про себе різні небилиці, підлещувався, а сам тільки й винюхував, звідки несуть страви. Часом він брав з собою скрипку і пригравав старому королю до вечері, щоб тому було веселіше їсти.

Потім починалися різні розваги.

Втішені гноми мало не щодня запрошували до себе жабича, а той пнувся так, наче був не Полупанок, а пан на всю губу.

Хмарою здіймався дим із кухні, що її майстерно спорядив Петрик, їжі й питва було досхочу, а смачні пахощі линули так далеко, що всі коти в околиці щулили вуха й поводили носами:

– Що це так смачно пахне?

Одного ясного дня примандрував до Солов’їної Долини уславлений музикант Сарабанда. Оцей уже грав на диво! Ніхто в усій околиці не міг з ним зрівнятися.

Нехай нікого не дивує, що маестро Сарабанда — це зви­чайнісінький польовий цвіркун. Головне — Сарабанда грав напрочуд гарно й так дзвінко, так зворушливо, що його чути було скрізь — не тільки в полях, але й у кожному серці. Він сидів близенько до землі, знав усю її красу, добрість та силу,— і лише про неї міг співати та грати. І вранці і ввече­рі — повсякчас він грав та співав про луки й поля, про ліси й потоки, і спів його звеселяв усім серця.

Хто вже хто, а Полупанок ніяк не міг стерпіти, що Сара­банда — такий чудовий музикант. Жабич і завжди був зе­лений, а тут позеленів із заздрощів удвічі дужче.

– Що ж це таке? — козирився він.— Якийсь приблуда, якийсь мандрівний цвіркун буде задирати носа в країні, де всі оплески належать мені одному?! Відколи це всякий волоцюга має право туманити слухачів отим жалюгідним цвіріньканням, псувати їм смак до моєї чудової музики?! Це просто-таки обурливо!

-Пане! — вдався він раптом до гнома Голубинчика, який мовчки слухав його нарікання.— Змилуйся, добудь мені ноти, за якими грає Сарабанда! Ось побачиш; я його пережену, я його подолаю! Вивчу його пісні — і весь світ побачить, що за нікчема отой Сарабанда та який таланови­тий я, жабич Полупанок! Змилуйся, любий пане! Допоможи мені, коли твоя ласка!

Голубинчик охоче допомагав усім; отож він миттю помчав за цвіркуном, який прямував полем із ‘своєю чудодійною скрипкою, і, вхопивши Сарабанду за поли коричневого плаща, почав благати, щоб той дав йому ноти своєї чудової пісні.

-Є в нас напрочуд обдарований жабич,— казав Голубин­чик,— і ми дуже б хотіли зробити з нього придворного му­зиканта його королівської величності, нашого найяснішого короля. Його величність король Блистек на схилі віку час­тенько сумує й тужить — і такий чарівний музикант міг би розважити його в хвилини журби.

-Ну, звичайно, я залюбки позичу вам свою пісню! — від­повів Сарабанда.— Ось ноти, беріть, будь ласка. Але моя пісня не вся в цих йотах. Те, чого тут бракує, треба співати просто з серця. Слово честі: це зовсім не важко! Досить лиш глянути на проміння призахідного сонця, відчути пахощі полів і лук, послухати величну музику лісової тиші… Це легко, дуже легко! Ось ноти! Будь ласка, будь ласка!

Сторінки: 1 2 3

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.4 / 5. Оцінили: 5

Поки немає оцінок...

Джерело:
Збірка “Казки”
Видавництво: “Веселка“
м. Київ, 1978 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: