Хвалькувата миша

Казка Джанні Родарі. Читати українською онлайн.

Стара бібліотечна миша вряди-годи ходила в гості до своїх двоюрідних сестер, що жили на високому горищі і мало тямили в земних справах.

– Які ж бо ви невігласи,- казала миша своїм сумирним родичам.- Мабуть, і читати не вмієте.

– Куди нам до тебе рівнятися,- зітхали сестри.

– От чи їли ви коли-небудь кота?

– Де вже нам! У нас не миші котів, а коти мишей їдять.

– Ой, які ж ви недотепи! Я вже не одного кота з’їла і скажу вам правду, що жоден не встиг навіть зойкнути.

– А чим від них тхнуло?

– Здається, папером і фарбою. Та з’їсти кота – то пусте. А от доводилось вам собаку їсти?

– Боронь Боже!

– Я саме вчора з’їла одного пса, завбільшки такого як вовк, та ще й з іклами… Схрумала його заіграшки, навіть не ойкнув.

– А чим він пахнув?

– Папером. А носорога ви коли-небудь їли?

– Де там! Ми того носорога навіть не бачили. Який він? Схожий на парміджанський чи горгондольський сир?

– Схожий на носорога, звісно. А верблюда, ченця, принцесу, ялинку ви куштували?

В цю хвилину де не взявся кіт. Він сидів за скринею, прислухаючись до мишачої розмови. Кіт був не мальований, а справжній, вусатий і з пазурами. Мишенята дременули в нірку, бібліотечна ж миша з несподіванки заклякла на місці, ставши на задні лапки. Зловив кіт мишу й питається:

– То це ти котів їси?

– Я, Ваша Величносте… Але ж, розумієте… Я в бібліотеці…

– Розумію, розумію. Ти гризеш котів, намальованих у книжках.

– Інколи, та й то з навчальною метою.

– Це діло добре, я теж люблю літературу. А чи не слід тобі навчитися дечого в справжнього кота? Слід би тобі знати, що не всі коти паперові і не всіх носорогів можна загризти.

На превелике щастя для бідолашної миші, кіт побачив на підлозі павука і на хвильку відвернувся. Бібліотечна миша двома стрибками опинилася між книжок, а кіт мусив павуком задовольнятися.

Сподобалась казка? Залиш оцінку!

5 / 5. Рейтинг: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Казки по телефону”

Джанні Родарі

Видавництво “Веселка”, Київ, 1997 р.

Залишити коментар