TOU

Хведір Набилкін та богатирі

Білоруські народні казки

Жив-був собі в одному селі бурлака Хведір Набилкін. Не дужий він був на силу, зате мав голову з розумом.

Захотілося йому стати богатирем. «Чим я не богатир? – думає собі Хведір Набилкін.– І чому лише дужі можуть бути богатирями?»

Справив він собі полотняний намет, узяв косу замість меча, сів на свою кобилку-здохлятину і поїхав у світ.

Їхав, їхав та й доїхав до великого міста. Бачить – стоїть край шляху стовп, а на ньому різні оповіщення висять. Він тут же витяг з кишені олівця і написав своє: що такого-то року, такого-то місяця, такого-то дня проїхав повз це місто могутній богатир Хведір Набилкін – ззаду його не доганяти, спереду не стрічати, а стати здалеку, шапку зняти й привітати!

Прибив оповіщення до стовпа, а сам далі подався.

А тим шляхом саме їхав справжній богатир Дубовик. Прочитав оповіщення і дивується: що за новий богатир з’явився у їхньому царстві? Як же на нього хоч глянути: ззаду доганяти не вільно, спереду стрічати не дозволено… Доведеться хіба що хоч здалеку вклонитися йому.

Дубовик три версти круга дав, наперед заїхав, шапку зняв і гукає:

– Добридень, могутній богатир Хведоре Набилкін! Хочу твоїм молодшим товаришем стати. Де звелиш мені їхати з тобою – ззаду чи спереду?

– Ззаду їдь! – відказав Хведір Набилкін.

Повернувся богатир назад і поїхав за ним назирці.

Приїхали вони на широкий зелений луг. Хведір Набилкін пустив свою кобилку пастись, а сам напнув намет та й ліг спати. І Дубовик своє шатро напнув віддалік.

Назавтра встав Дубовик, заходився меча гострити на великому брускові. А Хведір Набилкін, побачивши таке, узявся свою косу відточувати на камені. Меч гостриться тихо: шах-шах, а коса – дзинь-дзинь об камінь!

Дубовик думає заздрісно: «Ну й меч же у цього богатиря! Дзвенить – не те що мій».

Потаборували вони на лузі два дні, на третій Дубовик і каже Хведорові Набилкіну:

– Живе тут недалеко Цмок триголовий. Викликає він до себе кого-небудь із богатирів на бій. Чи сам поїдеш, чи мене пошлеш?

– Ет,– плюнув Хведір Набилкін,– буду я об таку дрібноту руки бруднити! Їдь ти!

Ну, богатир зібрався і поїхав. А Хведір Набилкін ліг спати.

Приїжджає Дубовик до Цмока.

– Хто ти? – питає Цмок.– Чи не сам Хведір Набилкін? Чув я про тебе,– кажуть, навіть оповіщення висить, що новий могутній богатир у цьому царстві з’явився.

Бачить Дубовик: Цмок дуже боїться нового богатиря Хведора Набилкіна. Він і одказує йому:

– Авжеж, сам Хведір Набилкін…

– Ну що ж, Хведоре Набилкін, будемо битись чи миритись?

– Ні, нечиста сило, не для того їхав сюди сам Хведір Набилкін, щоб миритись, а для того, щоб битись!

Вихопив богатир Дубовик свого гострого меча і відтяв Цмокові всі три голови. Дві голови у болото затоптав, а третю на меч настромив і везе напоказ своєму старшому товаришу Хведорові Набилкіну. Приїхав та й питає його:

– Де звелиш Цмокову голову подіти?

– Кинь у кущ! – махнув рукою Хведір Набилкін.

Тим часом біля того міста проїжджав богатир Горовик Побачив оповіщення і здивувався: еге, осьде з ким цікаво було б зустрітися! Поїхав по слідах і прибув на широкий зелений луг. Здалеку вклонився Хведорові Набилкіну й каже:

– Чи не візьмеш мене, могутній богатир Хведоре Набилкін, собі за товариша?

– Гаразд. Став свого намета.

Напнув своє шатро й Горовик.

Назавтра Горовик каже Набилкіну:

– З’явився у нашім краю поганий Цмок із шістьма головами. То чи сам поїдеш битися з ним, чи мене пошлеш?

– Ет,– плюнув Хведір Набилкін,– буду я об таку дрібноту руки бруднити! Їдь ти!

Поїхав Горовик, відтяв усі шість голів Цмокові і одну напоказ привіз.

– Де звелиш Цмокову голову подіти? – питає він Хведора Набилкіна.

Кинь у кущ погань таку!

Широко полетіла слава про богатиря Хведора Набилкіна. Прочув про нього і дев’ятиголовий Цмок. Викликає він Хведора Набилкіна на бій. Хотів наш богатир когось із своїх молодших товаришів послати, але ті відмовились.

– Ми вже,– кажуть,– їздили, тепер твоя черга, та й Цмок по твоїй силі знайшовся: нам із ним не впоратись.

Ну, нічого не вдієш, треба їхати. Хіба ж до лиця могутньому богатиреві гонор свій втрачати?

Зібрався Набилкін, сів на свою здохлятину-кобилу і поїхав.

А Цмок чекав, чекав Хведора Набилкіна, не дочекався – сам до нього вийшов.

Зустрілися вони на півдорозі. Як побачив Хведір Набилкін перед собою страховисько дев’ятиголове, перелякався і, що мав духу, вдарився назад! Цмок за ним.

Збився Хведір Набилкін з рівної дороги, трапив на глуху. А ця дорога вела в болото. Мчав, мчав він глухою дорогою та й скочив просто в трясовину. Цмок, не розгледівши дороги, так само туди гепнувся – одні голови стирчать.

Хведір Набилкін легкий був, вискочив зразу, а Цмок так і засів там, мов корч.

Розгледівся Хведір Набилкін міцно сидить Цмок у болоті, навіть не ворухнеться. Схопив він Цмокового меча, підняв сяк-так і заходився страховиську голови стинати. Вїдтяв усі дев’ять голів, важкого меча у болото втопив, а сам подався назад пішки: кобилку свою з трясовини витягти не здужав.

Прийшов Хведір Набилкін на луг; гукає до богатирів:

– Гей, молодці! Негайно йдіть у трясовину, приведіть мого богатирського коня. Я там з поганським Цмоком воював, усі дев’ять голів йому зітнув.

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.3 / 5. Оцінили: 4

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Білоруські народні казки”
Видавництво “Веселка”, м. Київ, 1987р.
Упорядкування – Григорій Півторак.
Ілюстрації – Катерина Штанко

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: