Хвости

Прилетіла Муха до Чоловіка і каже:

– Ти господар над усіма звірами, ти все можеш зробити. Зроби мені хвіст.

– А навіщо тобі хвіст? – питає Чоловік.

– А для того мені хвіст, – каже Муха, – для чого він є у всіх звірів, – для краси.

– Я таких звірів не знаю, в яких хвіст для краси. А тобі й без хвоста добре живеться.

Розсердилася Муха і давай Чоловікові набридати: то на солодку страву сяде, то на ніс йому перелетить, то біля одного вуха дзижчить, то біля іншого. Набридла, сил немає! Чоловік їй і каже:

– Ну гаразд! Лети ти, Мухо, в ліс, на річку, в поле. Якщо знайдеш там звіра, птаха чи гада, в якого хвіст для краси тільки причеплений, можеш його хвіст собі взяти. Я дозволяю.

Зраділа Муха і вилетіла у вікно.

Летить вона садом і бачить: по листку Слимак повзе. Підлетіла Муха до Слимака і кричить:

– Віддай мені твого хвоста, Слимаче! Він у тебе для краси.

– Що ти, що ти! – каже Слимак. – У мене і хвоста немає: адже це черево моє. Я стискаю його та розтискаю, – тільки так і повзаю. Я – черевоногий.

Муха бачить – помилилася, – і полетіла далі.

Прилетіла до річки, а в річці Риба і Рак – обидва з хвостами. Муха до Риби:

– Віддай мені твого хвоста! Він у тебе для краси.

– Зовсім не для краси, – відповідає Риба. – Хвіст у мене кермо. Бачиш: мені треба повернути праворуч – я хвіст повертаю праворуч. Треба ліворуч – я туди хвіст повертаю. Не можу я тобі віддати свого хвоста.

Муха до Рака:

– Віддай мені твого хвоста, Раче!

– Не можу віддати, – відповідає Рак. – Ніжки в мене слабкі, тонкі, я ними гребти не можу. А хвіст у мене широкий і сильний. Я як лясну хвостом по воді, так мене й підкине. Лясь, лясь – і пливу, куди мені треба. Хвіст у мене замість весла.

Полетіла Муха далі. Прилетіла до лісу, бачить: на гілці Дятел сидить, Муха до нього:

– Віддай мені твого хвоста, Дятле! Він у тебе тільки для краси.

– От дивачка! – каже Дятел. – А як же я дерева довбатиму, їжу собі шукатиму, гнізда для дітей влаштовуватиму?

– А ти носом, – каже Муха.

– Носом – то воно так, – відповідає Дятел, – але й без хвоста не обійдешся. Ось дивись, як я довбаю.

Уперся Дятел міцним, жорстким своїм хвостом у кору, розмахнувся всім тілом та як стукне носом по суку – тільки тріски полетіли!

Муха бачить: вірно, на хвіст Дятел сідає, коли довбає, – не можна йому без хвоста. Хвіст йому служить підпорою.

Полетіла далі.

Бачить: Олениця в кущах зі своїми оленятами. І в Олениці хвостик маленький, пухнастий хвостик біленький. Муха як задзижчить:

– Віддай мені твого хвостика, Оленице!

Олениця злякалася.

– Що ти, що ти! – каже. – Якщо я віддам тобі свого хвостика, то мої оленята пропадуть.

– Оленяткам навіщо твій хвіст? – здивувалася Муха.

– А як же, – каже Олениця. – Ось поженеться за нами Вовк. Я в ліс кинусь – сховатися. І оленята за мною. Тільки їм мене не видно поміж дерев. А я їм білим хвостиком махаю, наче хустинкою: “Біжіть сюди, сюди!” Вони бачать – біленьке попереду миготить, – біжать за мною. Так всі й втечемо від Вовка.

Нема чого робити, полетіла Муха далі.

Полетіла далі і побачила Лисицю. Ех, а який же хвіст у Лисиці! Пишний та рудий, красивий-гарний!

“Ну, – думає Муха, – оцей хвіст вже мій буде”.

Підлетіла до Лисиці, кричить:

– Віддавай хвоста!

– Що ти, Мухо! – відповідає Лисиця. – Адже без хвоста я пропаду. Поженуться за мною хорти, швидко мене, безхвосту, зловлять. А хвостом я їх обдурю.

– Як же ти, – питає Муха, – обдуриш їх хвостом?

– А як стануть мене хорти наздоганяти, я хвостом верть! – хвіст праворуч, сама ліворуч. Хорти побачать, що хвіст мій праворуч метнувся, і кинуться туди. Та поки розберуть, що помилилися, я вже далеко.

Бачить Муха: у всіх звірів хвіст для діла, немає зайвих хвостів ані в лісі, ані в річці. Нема чого робити, полетіла Муха додому. Сама думає:

“Пристану до Чоловіка, буду йому набридати, поки він мені хвіст не зробить”.

Чоловік сидів біля вікна, дивився на двір.

Муха йому на ніс сіла. Чоловік бац себе по носі! – а Муха вже йому на лоб пересіла. Чоловік бац по лобі! – а Муха вже знову на носі.

– Відчепися ти від мене, Мухо! – попросив Чоловік.

– Не відчеплюся, – дзижчить Муха. – Навіщо ти з мене посміявся, вільних хвостів шукати послав? Я в усіх звірів питала – в усіх звірів хвіст для діла.

Чоловік бачить: не відв’язатися від Мухи – он яка набридлива!

Подумав і каже:

– Мухо, он Корова надворі. Спитай в неї, навіщо їй хвіст.

– Ну, гаразд, – каже Муха, – спитаю ще в Корови. А якщо і Корова не віддасть мені хвоста, зживу тебе, Чоловіче, зі світу.

Вилетіла Муха у віконце, сіла Корові на спину і ну дзижчати, випитувати:

– Корово, Корово, навіщо тобі хвіст? Корово, Корово, навіщо тобі хвіст?

Корова мовчала-мовчала, а потім як стьобне себе хвостом по спині – і прибила Муху.

Впала Муха на землю – дух геть, і ніжки догори.

А Чоловік і каже з віконця:

– Так тобі, Мухо, і треба – не чіпляйся до людей, не чіпляйся до звірів, надокучлива!