Хитра лисиця

Колись у великому та дрімучому лісі жив тигр. Ліс цей був не тільки великий, а й багатий: у ньому водилися і лані, і олені, і буйволи. Їди тут також було багато. Тому тигр ніколи не голодував і жив в своє задоволення.
Одного разу до тигра прийшла худа лисиця, виснажена довгою хворобою.
– Пане тигр, – звернулася вона до нього. — Я прийшла до тебе тому, що мені нема кого просити про допомогу. Пожалій мене і візьми до себе на службу.
Подивився тигр на лисицю і подумав:
«Вона, як і я, харчується м’ясом. Та де їй самій ходити на полювання? А я живу сам, і їжі мені вистачає. Прогодую і її – не збіднію. Звірі повинні рятувати один одного».
І тигр дозволив лисиці служити йому і жити поряд.

З того дня, як лисиця оселилася біля тигра, вона шанувала його як свого пана. Жодної миті не сиділа без роботи. А їла лише після того, як закінчував свою трапезу тигр, доїдала, те що лишалося після нього.
Лисиця була настільки сумлінна, що тигр перейнявся до неї прихильністю.
– Ти вже давно прийшла до мене, сестрице, – сказав якось тигр. — І весь цей час чесно виконуєш свої обов’язки. Я дуже ціную це. І в нагороду дозволяю відтепер їсти разом зі мною. З сьогоднішнього дня ми станемо їсти разом як рівні!
Лисиця продовжувала служити тигру, але тепер уже їла разом із ним. Страх лисиці минув, а тигр поводився як старший брат. Лисиці не треба було більше задовольнятися обгризеними кістками чи жилами, вона їла смачне м’ясо. Скоро лисиця поправилась, та й сил у неї побільшало.
«У мене вдосталь м’яса, я стала сильною і тепер нічим не відрізняюся від тигра, — думала лисиця, — але, як і раніше, служу йому, як раба. Не така вже це велика честь для мене. Сказати щиро, мені це добряче набридло».
І ось лисиця оголосила тигру, що і їй хочеться пожити окремо на волі.
— Люба сестрице, — відповів тигр, — якщо ти не хочеш більше служити мені, то не працюй. Тільки не покидай мене. Давай проживемо разом усе життя. Ти ж знову схуднеш, якщо сама добуватимеш собі їжу. А мені без тебе нудно!
Але лисиця все стояла на своєму: дуже їй хотілося пожити на волі. Довго умовляв її тигр, та лисиця нічого й слухати не хотіла. І пішла від тигра.

З того дня лисиця стала сама добувати собі їжу. Цілими днями полювала на птахів і дрібних звірят.
«У тих невеликих звірятках, яких я ловлю, дуже мало м’яса, — задумалася якось лисиця. — Та й на смак це м’ясо не дуже хороше, жиру в ньому замало. Ось би скуштувати м’яса якогось великого звіра, як у минулі часи, коли я жила біля тигра!»
І лисиця пішла на полювання. Незабаром побачила великого оленя.

«Олень, звичайно, набагато більше за мене. У нього не лише гострі роги, а й сильні ноги. Якщо я буду битися з ним, то він переможе. Спробую зловити його хитрістю».
— Дорогий оленю, — заговорила лисиця, підійшовши до оленя ближче, — ти такий сильний, а які в тебе гарні роги та міцні ноги! Чому ж ти пасешся на цьому бідному на траву лузі? Чи не краще тобі піти туди, де багато трави? Там ти станеш ще сильнішим і гарнішим. Якщо хочеш, я покажу тобі, де є луки з гарною соковитою травою.
Олень не знав, що й думати.
«Якщо я сподобався лисиці, то, мабуть, вона говорить правду про мої роги і ноги, — вирішив він. — Піду я за нею туди, де багато трави, може, стану ще гарнішим!»
І довірливий олень погодився піти за лисицею. А лисиця задумала хитрість.

Вона привела оленя до галявини, на якій була влаштована мисливська пастка, і звеліла йому йти вперед. Довірливий олень потрапив прямо в пастку. Лисиця вирішила, що через деякий час, коли олень помре, вона поласує його м’ясом, а поки що сховалася неподалік.
Щосили намагався олень вибратися з пастки. Але всі зусилля були марними. А тут саме мисливець здалеку помітив, що в його пастку попався звір, і, схопивши ніж, кинувся на галявину.
Все, що трапилося на галявині, бачила ворона. Вона збагнула: якщо не допомогти оленю, йому загрожує смерть.
— Друже,— крикнула вона оленю,— сюди біжить мисливець! Коли він відкриватиме пастку, ти прикинься мертвим. А коли він її відкриє, я подам тобі сигнал. Тоді вже біжи щосили. Лише у цьому твій порятунок.
— Дякую, друже, — відповів олень, — я зроблю все так, як ти кажеш!

І олень заплющив очі і прикинувся мертвим. Мисливець підбіг до пастки, глянув на оленя і вирішив, що той здох. Засмучений невдачею, мисливець відкрив пастку, щоб витягнути тушу і віддати собакам. А як тільки він відкрив пастку, ворона голосно каркнула — олень схопився і з усіх ніг кинувся тікати.
Мисливець тут же вихопив спис і кинув його в оленя. Але спис полетів у кущі і потрапив прямо в хитру лисицю, яка ховалася в заростях. Тут їй і кінець прийшов. Поплатилася вона за свої підлий вчинок.
Олень помчав на свої луки. Мисливець пішов полювати до іншого лісу. А добра ворона поласувала лисицею.

Сподобалось? Поділіться з друзями:

Сподобався твір? Залиш оцінку!

2 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Сказки народов Бирмы”
Переклад О. Темофеєвой
Видавництво: “Наука”
1976 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: