Хитра лисиця

Прийшли кури до ведмедя зі скаргою на лисицю.

– Могутній пане ведмедю! – сказали вони. – Немає нам більше життя від підступів лисиці. Вона вважає себе сильнішою за всіх і нікого не боїться. Кожної ночі губить лисиця нас, курей.

– Лисиця? Шахрайка! – вигукнув ведмідь. – Ось я їй покажу!

Він наказав покликати до нього лисицю. Та прийшла, завиляла перед ведмедем хвостом і каже:

– Пане ведмідь, ось я принесла подушку, щоб вам не жорстко було на камені лежати.

Лисиця подала ведмедеві подушку з курячого пір’я і кивнула у бік курей.

– А цим дурним курям і невтямки, що я про вас дбаю!

Подушка була дуже м’яка. Ведмідь сперся на неї і відвернувся від курей.

– Ідіть геть! І більше не приходьте до мене з такими дурними скаргами! – крикнув він їм.

Що було робити курям? Повернулися вони та й пішли.

А у ночі пропали ще дві курки. Тоді кури пішли зі скаргою до вовка.

– Врятуйте нас від підступів лисиці! – благали вони.

Вовк наказав негайно привести до нього лисицю.

– Пане вовче, – улесливо мовила лисиця, повіваючи хвостом, – я принесла подушку, щоб вам не було жорстко на землі лежати.

Лисиця підклала під бік вовку подушку і сказала, кивнувши на курей:

— А цим дзьобатим і невтямки, що я день і ніч про вас, пане вовче, дбаю.

Вовк сперся на м’яку подушку і відвернувся від курей.

– Геть з моїх очей, нещасні! Лисиця знає, що робить! – загарчав він.

Кури зі страху кинулися врозтіч. Наступної ночі ще три курки дісталися лисиці на вечерю.

Вранці кури пішли зі скаргою до пса Кудлая.

А лисиця теж прийшла до Кудлая і сказала:

– Я так про вас турбувалась! Ось вам подушка, щоб м’якше було лежати, і піднесла йому подушку.

Але чесний Кудлай на подушку й дивитися не став, а крикнув собакам:

– Добре покарайте цю шахрайку-лисицю!

Собаки оточили лисицю і сильно її покусали.

– А тепер проженіть її в степ, – наказав Кудлай.

Собаки так і зробили.