TOU

Хитра жаба

Казки Валентина Литвиненка

Ішов віл через луг після дощу, провалився задньою ногою, а в ямку води на¬бігло — і вийшло озерце. От летить комарик — побачив.

— Ой, яке гарне озерце, моє буде.

Опустився на травичку — сидить, співа… Ліз через луг водяний павучок — воду шукав. Дивиться — озерце. Та таке гарне. «Отут я житиму»,—думає.

Плигнув на воду і ковзається. Коли чує — щось угорі дзижчить, та так сердито…

Глянув, аж то комарик:

— Моє озерце. Я його перший знайшов.

А павучок і собі:

— Ні, моє, бо я водяний павук і літати не вмію.

І завелись вони. Комар своє пищить, павучок — своє. Зчепилися битися. А недалеко через луг жаба лізла, та ще й голодна. Чує — щось пищить, наче скубуться десь. Підліз¬ла вона, дивиться, аж то комарик з павучком б’ються.

— Моє озерце,— пищить комарик,— я його перший знайшов.

— Ні, моє,— пищить павучок,— бо я водяний павук і літати не вмію.

А жаба й собі:

— Ні, моє. Бо я і його, й вас знайшла.

Та хлам ротом — і з’їла обох. А сама влізла в озерце, розкапустилась і заспівала:

— Ах, яке я озерце придбала.

Розквакалась так, що на весь луг чути.

Летів через луг лелека. Чує — наче жаба квакає.

Спустився на луг і йде на квакання. Ступить крок — лівим оком гляне. Ступить другий — правим оком гляне. А жаба співає, аж очі закрила з насолоди:

— Ах, яке я озерце придбала.

Коли глядь угору, а над нею лелека стоїть, довгим носом націляється. Жаба тільки:

— Ах!..— та бульк у воду, а ямка неглибока — ноги стирчать. Лелека її цап за ноги, жаба як заверещить:

— Ой дядечку, не їжте мене, бо вдавитесь, я велика дуже. Пустіть, я вам покажу, де десять молодих жабок живе.

Став лелека й думає, що вигідніше — чи десять жабок молодих, чи велика стара жаба? Думав, думав…

— Ну добре,— сичить, не розтуляючи дзьоба.—Але як же ти покажеш? Я ж тебе з дзьоба не випущу, бо втечеш.

— А ви, дядечку,— каже жаба,— летіть, а я буду напрям показувати, чи вправо, чи вліво…

Розігнався лелека, полетів… Очі на жабу скосив, а та гукає:

— Управо, прошу вас. Тепер — вліво. Тепер прямо.., правіш трохи… Ондечки, бачите, блищить…

Глянув лелека — правда. Вже й озеро видно. Спланірував на самий бережок і сів.

— Ну, де ж тут твої жабки? — сичить крізь ніс.

— Та вони поховались. Ви забредіть у воду по коліна, я почну співать, жабки й випливуть. А як я крикну «крекс» — то ви одразу й хапайте.

А «крекс» по-жаб’ячому означало: «Рятуйся, хто може».

Лелека у воду забрів. Стоїть, очі вирячив. Заспівала жаба. Глядь — одна жабка виринула, за нею друга… третя… і всі. Тут жаба як крикне не своїм голосом: «Крекс…»

Лелека рота роззявив, жаба в воду — бульк. Усі жабки, як одна,— бульк! Кинувся лелека хапать — та хіба в великому озері упіймаєш жабу.

Відтоді лелека ніколи не балакає, а як пійма що, то одразу й ковта

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.5 / 5. Оцінили: 25

Поки немає оцінок...

Джерело:
Збірка “Казки”
Валентин Литвиненко
Видавництво: “Веселка“
м. Київ, 1969р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: