TOU

Хитрун

Португальські народні казки

Колись давно, не за нашої пам’яті, жили собі чоловік та жінка, і було у них троє дітей. Усі троє хлопці. Старший був відважний і сміливий, середній не такий сміливий, як найстарший, та дужчий за найменшого, а найменший, хоч слабкий і кволий, та хитрий і спритний.
Були вони дуже вбогі. Ото всього добра, що хатка, і стояла та хатка край самого моря.
Найстарший син як виріс, то надумав піти найматися. Покинув він рідну хату і пішов по світах. Іде та й іде, коли бачить – стоїть палац, а на палацових дверях залізне кільце висить. Вдарив він тим кільцем у двері. Вийшов з палацу велетень та й питає:
– Чого тобі?
– Може, є у вас якась робота.
– А чого ж,- каже велетень,- є. Свиней пастимеш. Але знай: як хоч одну заріже вовк, то твоя голова з плечей!
– Гаразд,- каже старший брат.- От тільки нема у мене, чим вовків лякати.
А велетень відповідає:
– За цим діло не стане. Дам тобі рушницю.
Другого дня з рушницею за плечима пішов хлопець пасти свиней. Вісім їх було. Ввечері по дорозі додому напали на свиней вовки. Як міг відбивався хлопець від тих вовків. Трьох вбив, але так і не зумів пригнати усіх свиней цілими. Двох недолічився велетень. А як недолічився, то взяв і вбив свинопаса, а одяг його на кілочку повісив.
Ось і середній син як виріс, то надумав і собі піти найматися. Попросив батька й матір благословення та й пішов по світах. Усе до того ж таки велетня привела його путь-дорога і до того ж кінця, як і найстаршого.
Минув час, виріс і найменший. І цей надумав піти найматися. Хоч як не хотіли батько й мати, а мусіли його благословити і відпустити.
Все до тих же дверей з залізним кільцем прийшов він. На превелику силу підняв кільце і вдарив ним у двері.
Велетень прочинив двері та й питається:
– Чого тобі?
– Та от хочу запитати, чи не треба вам працівника?
– Треба. Треба свинопаса. А то вовки свиней крадуть.
– Вовки? Та вовки мене бояться!
Здивувала така відповідь велетня.
– Заходь,- каже.

Зайшов хлопець і став оглядатися навколо. Побачив велетневу жінку – велетку, таку завбільшки, як він сам, потім і одежу своїх братів.
От другого дня вранці пішов він зі стадом свиней на пашу, вломив гілочку, зробив з неї сопілку і продудів цілий день. Ввечері по дорозі додому напали на свиней вовки і відбили двох. А свинопас знай собі дудів на сопілку: так з сопілкою в роті і в палац увійшов.
Велетень одразу помітив пропажу свиней і, побілівши від люті, закричав:
– Ти помреш! Двох свиней вовки украли. А хлопець на те:
– Навіщо так кричати? Свині пішли з мого дозволу. Скоро повернуться.
Велетень вгамувався трохи та й питає:
– Хіба вовки не з’їли їх? А хлопець:
– Таке скажеш! Як це вони можуть з’їсти? Вовки мене знають і навіть підійти близько не важаться.
Замовк велетень і пішов до жінки розповісти про те, що сталося, і сказав:
– Або цей хлопець і справді дужий, або великий шахрай! Треба випробувати його. А то я вже сумніватися починаю.
Всю ніч провела велетка біля дверей комірчини свинопаса, все дослухалася та в шпарки підглядала. А той, знаючи про їхню розмову, похвалявся своїми подвигами, балакаючи сам із собою.
От прийшла велетка до чоловіка та й каже:
– Твоя правда, це дуже смілива людина, і я боюся його.
На другий день знов вирушив свинопас пасти свиней, знов напали на стадо вовки й відбили двох. Розлютився велетень ще дужче, ніж раніше, а той знов за своє:
– Та кажу ж я вам, що свині йдуть з мого дозволу. Скоро повернуться.
Назавтра була неділя, і сім’я велетнів розважалася, змагаючись у силі та спритності. Стоячи на березі, кидали вони, хто далі, важкий зливок золота у море. Палац їх стояв на березі моря.
Хлопець дивився та тільки реготав.
– Чого ж ти смієшся? Може, кинеш далі?
А він:
– Ану, спробуй,- каже велетень.
От хлопець став поряд із велеткою і, перш ніж узяти зливок, почав махати рукою то вправо, то вліво.
– Що це ти робиш?
– Та човнам гасло подаю, хай розійдуться в різні боки, а то, чого доброго, впаде ця штука на палубу.
– Е ні! Золото – моє! Не хочу, щоб пропало!
Так і не дала велетка хлопцеві показати свою силу, а тому тільки це й треба було.
Наступної неділі не пішов він пасти свиней, сказав, що хоче дочекатися, коли вернуться вкрадені. А в суботу вийшов хитрун у двір, піймав куріпку і сховав у надійному місці. Як почали чоловік і жінка знов змагатися в спритності, він став оддалік і посміюється.
– Ось що, жінка дорожить цим золотом, Але ж ми з тобою можем і камінь кинути.
А хлопець:
– Згода! Ви кидайте з верху, а я звідси, знизу кину.
Кинув велетень камінь і кинув далеко.
А хлопець узяв приховану куріпку, брудну, всю в куряві, і підкинув у повітря. Опинившись на волі, змахнула птиця крилом – пісок і пилюка запорошили очі велетню.
– З якою силою він кинув камінь, аж дим пішов,- сказав велетень своїй здивованій жінці.
– І я нічого не бачила,- мовила велетка.- В очі мені земля попала.

Відтоді став велетень боятися хлопця, а тому тільки це й треба було.
От якось уночі каже велетень своїй жінці:
– Давай сьогодні вночі його вб’ємо.
– Це як же? Ти щось придумав?
– Так, придумав. Свинопас спить у комірчині під горищем. А я зробив діру в покрівлі, таку діру, через яку легко пройдуть здоровенні камені. Ось як тільки він засне, я їх і поскидаю на нього.
Жінка схвалила чоловіковий намір. Проте свинопас усе чув і ту ніч ліг спати в іншому місці. А скинуте велетнем каміння зіштовхнулося між собою і утворило ніби склепіння.
Побачив хлопець, що утворене над його постіллю склепіння міцне, і надумав лягти спати, ніби нічого не було, на своє звичне місце.
Вранці прокинувся велетень і пішов глянути, що сталося з його служником. Відчиняє він двері до комірчини та:
– Гей, хлопче! – кричить. А той:
– Чого треба, хазяїне?
А велетень тоді:
– Щось сталося?
– Та нічого особливого. Відірвалися два камінці зі стелі.
Неабияк був вражений велетень усім почутим. Пішов він до жінки і розповів усе докладно. А та:
– Ой лишенько! Краще вже його розрахувати, хай іде на всі чотири сторони. І чим швидше, тим краще.
– Скажи йому про це,- погодився велетень.
От пішла велетка до свинопаса та й каже:
– Ми оце днями їдемо. Так що можеш бути вільний. Збирайся.
– Зібратися, то зберуся,- сказав хлопець.- Тільки давайте мені трьох віслюків, нав’ючених золотом.
– Це саме й ми думали тобі запропонувати.

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.7 / 5. Оцінили: 7

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Птица-Правда”
Іспанські і португальські казки
Переклад – Т. Шишлової
Видавництво: “Детская литература”
Ленінград, 1980 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: