Хитрий дядько

Йшов якось дядько по дорозі, стомився й сів на камінь відпочити. Підскочив до нього чорт та як гаркне:

— Не смій на моєму стільці сидіти!

Але дядько не злякався.

— Ти чого це репетуєш? — питає,— Та я тебе зараз на порох зітру.

Злякався чорт, знітився.

— А яка тобі користь від цього буде? — питає.

— А та користь, що я зможу спокійно посидіти й відпочити.

— А куди ж ти йдеш?

— До одного свого знайомого ходив, думав грошей трохи в борг узяти, та вдома не застав.

— Як не скривдиш мене, я можу тобі грошей позичити.

— Гаразд, позичай!

— Але з умовою: восени, коли опаде листя з дерев, ти мені борг сюди принесеш.

— Що ж, хай буде, як ти кажеш! По руках!

Приволік чорт дядькові цілий лантух грошей.

Узяв дядько ті гроші й пішов собі додому. Швидко минали дні, а там і осінь настала. Та дядько й не збирається віддавати борг.

Чекає чорт, чекає, а боржник усе не приходить.

Лише взимку трапилося тому дядькові тією ж дорогою проїжджати. Під’їхав він до знайомого каменя, а чорт уже тут, як уродився, й каже:

— Час борг повертати. Строк уже давно минув!

— Не настав ще строк,— відповідає дядько.— Ось як настане, тоді я й поверну борг!

— Як це не настав? — каже чорт, — Дерева, поглянь, голі вже, листя давно опало.

— Але ж не на всіх! — відповідає дядько.— Ти на ялини та на сосни подивися — вони ще зелені стоять!

Так чорт і по цей день чекає, коли з ялин та сосон хвоя осиплеться і він врешті свої гроші одержить.