Хитрий горбань і парубок

Жив-був цар. Якось він зібрався в далеку мандрівку. Спорядив корабель і поплив. Довго плив, аж поки заблудився. Корабель прибився до берегів, ну, скажімо, острова Кіпр.
Саме там, де причалив царський корабель, не було ні міста, ні села. Блукав цар по острову зі своїм слугою. Раптом вони побачили, що десь удалині блиснув вогник.
— Нарешті ми врятовані! — вигукнув цар.— Ходімо на світло, мабуть, там є люди.
Прийшли вони до хатини, а там жив чабан.
— Добрий вечір! — мовив цар.
— Доброго здоров’я! Проходьте в хату! — відповів чабан.
Що там казати — цар приїхав! Чабан швидко приготував вечерю: засмажив барана, дістав із погреба найкращого вина.
Якраз цієї ночі чабанова дружина народила сина. Цар і каже:
— Можна, я буду хрещеним батьком вашого сина?
— Ваша воля, царю, як скажете, так і буде,— зрадів чабан.
Минуло три дні. Від’їжджаючи, цар дав чабанові перстень, листа та й каже:
— Коли виросте твій син, нехай розшукає мене. По дорозі до мене він зустріне кривого, косоокого і горбатого. Нехай їх не бере із собою.

Хлопцеві сповнилося шістнадцять років. Батько й каже:
— Сину, ось перстень і лист, в якому цар, твій хрещений, запрошує тебе в гості.
Пішов хлопець до царя. По дорозі зустрів кривого.
— Куди йдеш, хлопче? — спитав він.
— Шукаю царя, мого хрещеного батька.
— Візьми і мене з собою, може, цар дозволить мені жити у палаці.
— Ходімо.

Ідуть вони, а кривий відстає, часто сідає перепочивати.
— Е, дядьку, так ми довго будемо йти! Я, мабуть, піду швидше, а ви діставайтеся самі.
Незабаром хлопець зустрів косоокого.
— Куди йдеш, хлопче? — спитав він.
— До хрещеного батька йду, до царя.
— Візьми і мене з собою,— просить косоокий.
— Добре, ходімо.
Хлопець був добродушним і не міг відмовити косоокому. Пішли вони.
Невдовзі косоокий підупав на силі.
Хлопець каже:
— Е, дядьку, так ми довго будемо йти. Я, мабуть, піду швидше, а ви діставайтесь самі.
Пройшов хлопець ще трохи. Зустрів по дорозі горбаня.
— Куди йдеш, хлопче?
— Мій хрещений батько, цар, був у наших краях і залишив мені перстень та листа, в якому просить, щоб я прийшов до нього, коли виросту.
— Візьми і мене з собою; скажеш цареві, що ми родичі, може, він мені знайде якусь роботу в палаці.
— Ходімо, чоловіче, куди вас діти? — відповів хлопець.

Ішли вони полем, ішли. Захотіли пити. Коли бачать — неподалік гли­бока криниця. .
— Я б сам спустився в криницю, але ж ти легший,— мовив горбань.— Давай обв’яжу тебе вірьовкою — і спускайся. Не бійся, я втримаю.
Спустився хлопець у криницю, зачерпнув води і гукнув, щоб горбань витягував. Той витяг воду, напився.
— Спускай вірьовку, тепер я вибиратимуся звідси!— почувся голос із криниці.
— Не буде цього! — засміявся горбань.— Я тільки й думав, щоб тебе туди заманити.

Слізно хлопець благав горбаня, але той і слухати не хотів.
— Знаєш що? — гукнув нарешті горбань.— Змилуюсь я над тобою, але ти мусиш віддати мені перстень і листа, а коли прийдемо до царя, скажеш, що ти мій слуга.
Що робити хлопцеві?! Погодився. Витяг горбань його з криниці, і вони пішли далі. Незабаром дісталися палацу. Постукали.
— Хто там?
— Я хрещеник вашого царя,— сказав горбань,— У мене є його пер­стень і лист.
Цар дуже зрадів, коли дізнався, що прийшов хрещеник.
До зали зайшло двоє: один горбань, другий стрункий красень. Вислу­хавши обох, цар зрозумів, що горбань перехитрив хрещеника; але як це довести? Адже сам хлопець твердить, що він слуга горбаня.
Горбань поселився в розкішній кімнаті, а хлопець жив разом із слу­гами царя. Вони дуже любили хлопця, особливо служниця-бабуся, за його доброту, лагідність, щирість.

Якось хлопець почув, що одна ластівка лає другу:
— Де ти літаєш? Наші дітки зранку нічого не їли!
Це розсмішило хлопця. Горбань побачив, що той сміється, і до царя:
— Царю, цей хлопчисько глузує з мене, що я некрасивий!
— Це правда? — спитав цар у хлопця.
— Ні, царю,— відповів той.— Мені стало смішно, коли одна ластівка лаяла другу, бо та невчасно принесла їжу ластів’ятам.
— А! — вигукнув горбань.— Так ти знаєш мову тварин і птахів! Ца­рю, тоді нехай принесе з Індії жар-птицю.
— Що ж, іди по пташку,— наказав цар.— І без неї не повертайся.

Бабуся-служниця побачила зажуреного хлопця і попрохала повідати їй про його горе. Вислухала його та й каже:
— Вони хочуть тебе погубити! Багато людей загинуло в пошуках цієї пташки. Але нехай тебе це не лякає. Ось слухай, що я тобі скажу. Ти швидко дістанешся Індії, коли приборкаєш крилатого коня. Я тобі допоможу. В Індії зупинишся біля великих багать. Раз на три дні багаття згасають. От тоді мчи на крилатому коні до золотого дерева, хапай дивну пташку і щодуху мчи додому.

Хлопець зробив так, як радила бабуся. Тільки згасли багаття, він викрав пташку і полетів до царя. Позаду гриміли гармати, але хлопець для них був уже недосяжний.
Розгубився горбань, коли побачив хлопця. Він знову каже цареві:
— Нехай тепер привезе до палацу Золотоволоску.
— Не вимагай цього від бідолашного хлопчини,— сказав цар.— Ба­гато по цю красуню їздило, та назад ніхто живий не вертався.
— Дарма! — стояв на своєму горбань.— Цей виживе.

Сторінки: 1 2 3