Хитрий ледар

Колись в одному селі жили мати і син. Вони були бідні, і харчувалися тим, що торгували молоком. Мати працювала від зорі до зорі, а син був дуже лінивий. Він нічого не хотів робити, і за це мешканці села прозвали його Неробою.
Мати послала Неробу пасти буйволицю, але йому було ліньки виходити з дому. Нероба роздобув довгу мотузку, прив’язав буйволицю і так пас її, сидячи вдома.

Про витівку Нероби дізналися хлопчики з села і вирішили провчити ледаря. Вони вбили буйволицю і з’їли м’ясо, а шкуру прив’язали до мотузки. Спочатку Нероба нічого не помітив. Але коли настав час заганяти буйволицю, він смикнув за мотузку і зауважив, що вона стала дуже легкою. Коли ж він підтягнув мотузку до самого будинку, то побачив, що буйволиці немає, а замість неї на мотузку бовтається тільки шкура.
Мати Нероби дуже засмутилася. Вона вилаяла сина і відправила його продати шкуру. Нероба ходив з села в село, але ніхто не хотів купувати шкуру. Незабаром хлопець втомився і вирішив відпочити на гілках великого дерева.

У той час до дерева підійшли три грабіжники. Вони не бачили Нероби і, думаючи, що поблизу нікого немає, почали ділити свою здобич. Побачив Нероба грабіжників, затрясся всім тілом і не міг вимовити жодного звуку. Зі страху він випустив із рук гілку дерева, за яку тримався, і разом із буйволовою шкурою впав вниз, прямо на грабіжників. Ті в страху розбіглися.
Тоді Нероба піднявся з землі, зібрав усе золото і срібло, що покидали грабіжники, і повернувся до матері. А своїм сусідам він розповів, що це за буйволову шкуру він одержав стільки грошей.
Селяни повірили Неробі. Відразу зарізали своїх буйволів і побігли продавати шкури. Але отримували за них не більше двох монет. Зрозумівши, що Нероба обдурив їх, односельці вирішили розправитися з ним.
Вони впіймали Неробу, прив’язали його мотузкою до дерева і залишили його – сказали, що через три дні повернуться і відлупцюють Неробу.

Сталося так, що повз те місце, де сидів Нероба, проїжджав на коні його старий приятель.
— Гей, Неробо, що ти тут робиш? – закричав він.
— І не кажи, — озвався той, — селяни мого села хочуть, щоб я став старостою. А я не хочу, ось вони й покарали мене. Але я все одно не хочу бути старостою.
— Послухай, — закричав приятель Нероби, — я із задоволенням стану старостою!
— А в мене душа не лежить до цієї справи!
— Давай поміняємося, — запропонував приятель Неробі, — я сяду на твоє місце, і ти прив’яжеш мене мотузком, а сам поїдеш додому.
Зробивши вигляд, що йому не дуже хочеться це робити, Нероба прив’язав приятеля до дерева, а сам поскакав на його коні.