TOU

Хитрий Ондра

Казки Божени Немцової

Мав один бідний селянин сина, якого звали Ондра. Син був ще зовсім молодий, але меткий і кмітливий. Якось каже йому батько:

— Довго я тебе, синку, годував. Тепер ти сильний, як дуб, і можеш жити уже сам. Іди в люди та навчись якогось ремесла. Хай воно буде яке завгодно, аби тільки прогодувало тебе.

— Гаразд, тату, піду і спробую навчитися якогось ремесла,— відповів син.

Не довго думавши, зібрався він у дорогу та й пішов. Блукав він, блукав і нарешті набрів на розбійника.

— Куди це ти йдеш? — запитав той у хлопця.

— Та от хочу навчитися якого-небудь ремесла,— відповів йому Ондра.

— А на розбійника вивчитись не хочеш?

— А чого б і ні! Ремесло як ремесло, аби тільки воно прогодувало мене.

— Та вже прогодує, якщо ти гаразд опануєш його. Ходи зі мною!

І лишився Ондра в лісі розбійницького ремесла вчитися.

За якийсь час каже йому отаман розбійників:

— Ну, Ондро, настала пора показати, чи вийде з тебе путящий розбійник! — І загадав йому вкрасти баского коня, та не з лугу чи стайні, а просто з-під вершника, який їхатиме лісом.

Ондра вийшов на дорогу, якою мав їхати вершник, роздягся і виліз на дерево. Тільки-но зачув він кінський тупіт, відразу ж почав плакати і кликати на допомогу. Вершник підскакав до нього й питає, що сталося, чому він так плаче. Витираючи сльози, Ондра розповів йому, що на нього напали розбійники і обібрали до нитки. Зглянувся над ним вершник і спішився, щоб допомогти злізти з дерева й посадити до себе на коня. Та тільки-но він зліз із сідла, як Ондра, мов білка, стрибнув на коня і щез у лісі.

— Ну що ж, непогано! Думаю, з тебе вийде справжній розбійник! — похвалив його отаман, коли Ондра привів йому коня.

А через кілька днів придумав друге випробування: украсти в орача просто з плуга вола.

Недалеко від поля, де орач орав одним конем і одним волом, був ліс. Ондра заховався на узліссі в кущах і став чекати, поки орач закінчить борозну. Орач пройшов до кінця гонів і повернув назад. Тоді Ондра непомітно виліз із кущів, розкидав у борозні мідні гроші, а кілька монет розтрусив аж під самим лісом і знов заховався в кущах.

Дійшов орач до того місця, де Ондра розсипав мідяки, й зупинився.

«Ти ба! — здивувався він.— Мабуть, я виорав скарб».

Іде він по борозні й збирає розсипані Ондрою гроші; так дійшов аж до лісу. А Ондра, побачивши, що орач сховався між деревами, вискочив із кущів і випряг мерщій вола, але перш ніж зникнути з ним у лісі, відтяв йому кінець хвоста і застромив коневі в зуби.

Невдовзі орач повернувся назад. Дивиться, а в плузі стоїть тільки кінь, а вола немає. Став він шукати вола по всьому полю, але віл наче в землю запався.

«Невже його вовки роздерли? — подумав він, вертаючись до коня. Раптом бачить — у коня з морди звисає кінець волячого хвоста.— Де ж це чувано, щоб кінь та вола з’їв?» — дивом здивувався орач і, висмикнувши з кінських зубів хвоста, добряче відшмагав ним коня.

А Ондра тим часом привів вола до розбійників і розповів, як ошукав селянина.

— Бачу, ти таки справді молодчина і більше тобі в нас нічого вчитися,— похвалив його отаман.— Але наостанці ти мусиш показати нам ще свою силу.

І звелів Ондрі побитися з розбійниками об заклад, хто далі кине камінь і хто в кулаці розчавить камінь на порох.

Ондра погодився.

Наступного дня вранці він побіг до міста, купив там грудку сиру та жайворонка і повернувся до лісу. Тільки-но прийшов, а розбійники вже кличуть його змагатися. Ондра охоче приєднався до них; коли всі взяли по каменюці, щоб кинути її якнайдалі, він теж узяв камінець у ліву руку, а правою непомітно дістав із кишені жайворонка і, розмахнувшись, жбурнув його в небо. Жайворонок злетів так високо, що між хмар майнула тільки чорна цятка. Високо кинули свої камені розбійники, але всі визнали, що переміг Ондра — його камінь полетів так високо, що невідомо, де й коли на землю впаде.

Потім розбійники почали змагатися, хто розчавить камінь у кулаці на порох.

— Знайшли чим хвалитися — камінь розчавити,— каже Ондра.— А ви спробуйте вичавити з нього сироватку!

— А ти сам це зумієш? — запитав його отаман.

— Звичайно, зумію. Ось дивіться! — Ондра нахилився по камінь, а сам непомітно дістав з кишені грудку сиру. Та як стисне сир у жмені, а крізь пальці сироватка тільки кап-кап-кап!

Побачивши отаке, розбійники визнали його найсильнішим, й Ондра одержав усі гроші, на які вони побилися об заклад.

Відтоді його вже не вважали за учня. Але Ондрі відхотілося далі жити серед розбійників, він покинув ліс і вернувся додому до батька.

— Ну, синку,— запитав його старий,— чого ти навчився у світі?

— Хитрості,— відповів Ондра.

— А вона тебе прогодує?

— Думаю, прогодує, поки на світі дурні не перевелися,— засміявся Ондра.

А в їхньому селі жив багатий пан, і був у нього гарний кінь, якого він любив і беріг, мов зіницю ока; слуги мусили день і ніч пильнувати, щоб із ним чого не сталося. Довідався про цього коня Ондра й каже:

— Я виведу його із стайні, навіть якщо на ньому сидітиме вершник!

— Куди тобі! — сміялися з нього люди.

Але він правив своєї.

Почув про це Ондрине нахваляння пан і звелів покликати Ондру до себе. Ондра прийшов, і пан питає його, чи він і справді такий хитрий, що зможе коня зі стайні вивести, навіть якщо на ньому сидітиме вершник.

Сторінки: 1 2 3

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Казки»

Збірник казок Божени Немцової

Переклад – Д. Андрухіва

Видавництво: “Веселка”

Київ, 1978 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: