TOU

Хитрий селянин

Литовські народні казки

Жив колись хитрий селянин Якось він сіяв пшеницю, а в цей час проїжджав поблизу король тієї країни. Зупинився король, розбалакався з селянином і запитав, скільки він має прибутку із господарства. Селянин йому і відповідає:

— Землі маю небагато, то й прибуток у мене невеликий. За рік ледве якихось дві сотні карбованців виходить.

— П’ятдесят карбованців віддаю королю, п’ятдесят карбованців віддаю боргів, п’ятдесят карбованців позичаю, а п’ятдесят карбованців викидаю в калюжу,— відповів селянин.

Король не зрозумів, про що говорить селянин, і попросив пояснити. Селянин тоді й каже:

— П’ятдесят карбованців королю — стільки податку плачу за свою землю. П’ятдесят карбованців боргу — зі мною живе старий батько, він мене виростив, то тепер я його годую. П’ятдесят позичаю —є у мене син, і я щороку стільки витрачаю на нього, а виросте він — мене годуватиме до смерті. П’ятдесят карбованців викидаю в калюжу — маю ще й дочку і готую для неї придане. Коли видам дочку заміж, то гроші, витрачені на придане, будуть все одно що в калюжу викинуті — мені вони не повернуться.

Селянин дуже сподобався королю. Не довго думаючи, король і каже селянинові:

— Дивися ж, оцю свою казку нікому не розказуй
без мене. Витерпиш — подарунок одержиш, розкажеш— будеш покараний.

Селянин побожився, що нікому не розкаже, і король поїхав своєю дорогою.

Через деякий час у короля був великий бенкет, і король загадав своїм гостям загадку:

— Один селянин одержує із свого господарства за рік прибутку двісті карбованців. П’ятдесят карбованців віддає королю, п’ятдесятьма оплачує борг, п’ятдесят позичає, а п’ятдесят карбованців викидає у калюжу. Відгадайте, як це той селянин робить?

Ніхто не зміг відповісти. Тоді король і каже:

— Даю три дні подумати.

Головний королівський міністр подумав: «Мабуть, король почув цю загадку, коли їздив по країні. Треба й мені поїхати та розпитати». І поїхав міністр тими ж місцями, де їздив король. Незабаром він зустрів селянина, який косив пшеницю, і запитав:

— Чи не проїжджав тут часом наш король?

— Так, їхав якось. Я ще й розмовляв з ним.

— Про що ж ви розмовляли?

— А король наказав мені нікому не розповідати
без нього.

— Ось бери гроші, тільки розкажи мені.

Узяв селянин у руки карбованець, дивиться, аж на грошах викарбувано портрет короля. Дивлячись на ті гроші, селянин розповів усе міністрові, той дав йому за це двадцять п’ять карбованців.

Через три дні пішов міністр до короля і пояснив загадку. Один тільки він і одгадав.

Король зрозумів, що загадку пояснив міністрові той самий селянин, і наказав привести селянина до нього.

Коли селянин прийшов, король йому й каже:

— Я тобі наказав: дивись, нікому не розповідай без мене, а ти взяв і розказав усе моєму міністрові!

— А міністр вийняв золотого карбованця, на ньому я побачив ваш портрет і перед ним усе розказав,— відповів селянин.

— Що ж, твоя правда, — погодився король.

І щоб перевірити тямущість селянина, запитав:

— А тепер скажи мені, чому в тебе на голові волосся сиве, а вуса темні?

— Тому, що волосся на голові на цілих двадцять років старіше, ніж на вусах,— відповів селянин.

— Коли ти такий хитрий, то скажи, чи високо до неба?

— Зовсім не високо. Коли по землі постукати, то на небі відразу чути. Якщо, королю, не віриш, то, прошу, вилізь,— я тут постукаю, і ти почуєш.

— Гаразд. А тепер скажи мені, яка глибока наша земля?

— Земля дуже глибока. Уже двадцять п’ять років, як я свого дідуся провів у землю, а він і досі ще не повернувся.

— Гаразд. Можеш іти додому. Прийдеш, коли покличу,— каже король селянинові.

Невдовзі у короля знову був великий бенкет. Запросив король усіх своїх міністрів і багато гостей. І хитрого селянина запросив. Посадив король селянина ліворуч від себе. Випив король за гостя, який сидів праворуч від нього, дав йому ляпаса та й каже:

— Так повинні усі робити, випивши за свого сусіда праворуч.

І всі зробили так. Зрештою, надійшла черга селянинові випити за здоров’я свого сусіда і дати ляпаса королю.

Усі тільки дивляться — що ж робитиме простий чоловік із села? Дати королю ляпаса — все одно, що самому загинути! Почекав трохи селянин і каже:

— Прошу найсвітлішого короля і високих гостей дозволити мені спочатку поговорити, а потім уже й робити, що за чергою належиться.

— Можеш говорити,— дозволив король.

— Найсвітліший королю і високі гості! Якось плив чоловік на колоді із розбитого корабля. Доплив він до берега, а там страшні чорториї крутять. Якщо далі пливтиме — загине, а якщо повернеться у відкрите море, то, може, і живим лишиться. Скажіть, що повинен вибрати отой бідолаха: чи знайти собі смерть біля берега, чи повернутися назад,— може, й виживе?
Усі гості відповіли:

— Повернутися назад! Повернутися назад!

— То і я повертаюся назад,— сказав селянин, випив і дав ляпаса своєму сусідові ліворуч — найголовнішому міністрові.

— Бачу, ти розумний чоловік,— каже король.— Можеш їхати додому. А через два тижні приходь знову.

Приходить селянин через два тижні. Біля воріт палацу стоїть охоронець і не пропускає його. Каже:

— Коли даси половину того, що король тобі дасть, то пропущу.

Зрозумів селянин нехитрий задум слуги нажитись і каже йому:

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Хитрий селянин”
Перекладач – Ольга Градаускенє

Видавництво: “Веселка“

м. Київ, 1976 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: