TOU

Кінь і ведмідь

Молдавські народні казки

Жив був мірошник, і тримав він біля млина коня. Стільки поїздив мірошник на ньому, стільки вантажів перевіз, що залишилися від бідної худобини лише шкіра та кістки. Побачив мірошник, що кінь не годиться вже для роботи, підв’язав йому поводи до шиї і відпустив – іди, мовляв, куди очі дивляться.

Пошкутильгав кінь дорогою і дістався лісу. Тут знайшов він траву соковиту, лісову прохолоду, воду джерельну прозору, і так усе пасся, відпочивав та сили набирався: заблищала шерсть, заокруглилися боки, не проглядають уже ребра крізь шкіру; добре, вільно жилося коневі, так що він вранці та вечорами навіть пустувати почав, стрибати, дибки ставати, по траві зеленої катулятися. Але ось одного разу настали і для нього дні тяжкі, причепився ведмідь і все намагається спіймати та з’їсти.

Заіржав кінь:

– Ведмедю, викинь ці дурниці з голови, а то як би не довелося тобі проклясти ту хвилину, коли ми зустрілися з тобою.

– Що ж, по-твоєму, у мене зуби зтерлися, і не зможу я з тебе шкуру здерти та м’ясо зжерти?

– Невже ти такий сильний?

– А як же.

– Тоді давай позмагаємось. Покажи, чого ти вартий, – сказав кінь. Подивився ведмідь навкруги, побачив скелю, підійшов до неї та як стиснув в обіймах – у пісок розтиснув і за вітром пустив.

– І це все? — спитав кінь. — А я, як вдарю копитом об камінь, то не пилюку, вогонь висічу.

– Бачу, вмієш ти хвалитися, – розсердився ведмідь.

– А вийдемо на дорогу, сам побачиш.

Пішли вони. Став ведмідь на задні лапи, дивиться, а кінь відійшов подалі, а потім як розігнався – вихором промчав, іскри з каменів висікаючи.

Ведмідь навіть присів від здивування та страху.

– Ну що ти скажеш?

– Справді, у тебе значно більше сили, ніж у мені, – відповів ведмідь.

– Як же покарати тебе за те, що насмілився зуби на мене точити? Вбити тебе мало!

– Не вбивай мене, друже. Яку хочеш роботу буду виконувати, тільки життя мене не позбавляй.

– Тоді, будеш водити мене на поводі, вишукувати найсмачнішу траву, поки я не засну.

Ведмідь і не пікнув у відповідь, боявся, щоб не підняв кінь ногу та не вбив його. Став ведмідь коня пасти, пасе, пасе, а сам чекає – коли ж він, клятий, засне. Зморився Мишко, зубами скрегоче, лається на чому світ стоїть, та все про себе, щоб кінь не почув. Якось набрався він духу і боязко так питається коня:

– Ваша кінська милість, непогано було б відпочити тобі. – А я й так забагато відпочиваю.

– Коли ж ти відпочиваєш, я жодного разу не бачив, щоб ти приліг, очі заплющив і хоч трохи подрімав, – Хіба не знаєш ти, що кінь одним вухом спить, другим чує?

– Але коли ти спиш?

– Та ось, тоді і сплю, коли не пасусь, а так стою, з ноги на ногу переступаю.

Намотав собі ведмідь на вус ці слова, та й почав він помічати, коли пасеться кінь, як воду п’є, коли на місці застигає. Ось якось побачив Мишко, що кінь стоїть без руху, очі в одну точку втупився та з ноги на ногу переминається, і спробував випустити з лап поводи. Стоїть кінь, як ні в чому не бувало. Ведмідь зробив крок назад, другий, весь тремтить, потім обливається. Кінь ні з місця. Тоді Мишко – ноги на плечі і ну втікати. Біжить він так, не розбираючи дороги, а назустріч вовк.

– Що ти біжиш так, куме, наче від смерті втікаєш?

– Від неї й біжу.

– Невже?

– Ей-ей! Тут недалеко кінь спить.

– Кінь?!

– Так.

– Ну і що. Ти, що його злякався.

– Саме його. Не дай бог прокинеться, та як вдарить копитом, тут тобі й смерть.

– Ну і боягуз же ти дурний, Ведмедю! Де кінь?

– Глянь туди, звідки я прибіг.

– Не бачу.

– Піднімися вище.

– Нічого не бачу.

Повернувся ведмідь, дивиться назад, навшпиньки піднімається, а нічого не бачить. Кінь за пагорбом залишився, не видно його.

– Де він? – не стерпів вовк.

– Давай припідніму тебе, тоді побачиш.

Як вхопив він вовка своїми могутніми лапами, щоб підняти вище, вовк тільки пащу роззявив, та так і дух випустив, не встигнувши навіть пікнути. А ведмідь і не відчув, як стиснув його у своїх лапах і смерть йому зробив. А побачивши, що вовк здох, зітхнув клишоногий і говорить:

– От, бідолаха, ти тільки побачив коня і здох. А як мені було, коли я його стільки часу пас?

І, охоплений страхом, ще дужче кинувся ведмідь втікати, може, й досі біжить

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Молдавські народні казки”
Переклад – М. Цехмейструк
Видавництво: “Веселка”
м. Київ, 1971 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: