ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Кіт Мауріцій хоче бути немовлям

Марта Покорська-Юрек

Коли народилася моя дочка Геленка, кіт Мауріцій взяв собі за звичку спати в дитячому візочку. Він залазив на крісло, стрибав у ліжечко, лягав на ковдрочку, сподіваючись, що обдурить тата і маму і ті приймуть його за немовля. Але з того нічого не виходило. Мама й тато завжди здогадувалися, що мають справу не з своєю дитиною, а з котом Мауріцієм.
– Вона п’є молоко коли захоче, спить скільки хоче на зручному великому ліжку, – скаржився Мауріцій своєму другові, псу Альфреду. — Всі її обіймають і пестять. Вона ледь нявкне, а її вже годують. А я мушу нявкати й нявкати, і мені дадуть тільки сухі чіпси… — зітхнув кіт, — і ті з телятиною!
– Нема нічого простішого, – сказав пес Альфред, – прикинься немовлям. Вони не дивляться. Вони досі не зрозуміли, що в їхній шафі у мене є схованка для ковбаси!

Коли настало 1 квітня, день жартів, батьки Геленки вирішили пожартувати на котом.
– Оце так сюрприз! У ліжечку двоє немовлят! – закричав тато, побачивши, як Мауріцій обіймає Геленку. Котячі очі засміялися!
— Але чому він не носить пелюшки? Мама схопила памперси. – Хвостик через штанину просунути, чи прорізати… дірку для хвоста? Ні краще зроблю дірку для хвоста.
Мауріцій полегшено зітхнув, хвіст залишили в спокої. Він відмовився від котячої гідності і дозволив одягнути на себе підгузник, але так щоб хвіст залишався вільним!
Після цього їм дали по пляшці молока. Коту було незручно пити через соску! Однак він пристосувався і висмоктав ласощі до останньої краплі. Після сніданку кота і маленьку Геленку поклали у візочок а над ними причіпили маленькі іграшкові літачки.
– Не життя, а казка, – радів кіт Мауріцій, штовхаючи лапкою літачки.
Мама прочитала їм казку, а потім розповіла, які вони гарні, мудрі та милі.
— Боже, яке життя! – радів кіт.
Після цього на них чекала вечеря. Геленка і кіт отримали тушонку з індички.
— Могли би і не молоти м’ясо! Застогнав Моріс, але їв так, що вуха тремтіли. Після обіду їх носили на руках, а потім поклали спати. Кіт задоволено муркотів.

Він спав би довше, але як тільки Геленка прокинулася, вона так міцно обійняла його, що він згадав, що їв на вечерю.
– Дорогенькі мої, ходімо гуляти, – сказала мама, перекладаючи Геленку та Мауріція до візочка.
Кіт зрозумів, що на вулицю його повезуть у підгузнику. Він намагався вирватися, пожувати ремені, навіть порізати їх кігтем і втекти. Даремно, прив’язаний він був міцно.
Альфред, який копав ями в саду, побіг з ними привітатися:
– Гей, Мауріцію! І нехай мене коти поб’ють, у тебе… маєш… на попі…?
— Тихо, кудлатий базікало! Кіт пирхнув. — Головне, що мене вважають немовлям!
Вони поїхали до ставка, і хоча це було не так близько, вони довго чули, як Альфред сміється.
— Я взяла хліб для качок, — сказала мама й простягнула Геленці та немовляті Мауріцію по скибці хліба.
Коту довелося дуже постаратися, щоб не накинутися на качок. Його інстинкти підказували йому їсти будь-яку домашню птицю, яка знаходиться в межах досяжності. Проте здоровий глузд у ньому переміг.
«Бути дитиною має свої недоліки», — зітхнув кіт. Ніякої качки він так і не з’їв, а з’їв півбуханки власних нервів.

Коли вони повернулися додому, їх привітав тато. — Я щойно приготував вам смачну вівсянку!
Мауріцій, безперечно, хотів би пити саме молоко, без огидної каші.
— Я їв сухий хліб, а тепер маю їсти овес? Я схожий на коня? Він обурено пирхнув.
— Чи не можна їсти котячі чіпси і пити молоко? «Бути дитиною — це зовсім не чіпсіки», — подумав кіт. — Це не земля, по якій тече молоко й м’ясо.
Поки він розмірковував про своє тяжке становище, його занепокоїв голос матері:
— Час для купання, купі- купі!
Мауріцій смикнув вухами. Мама роздягла Геленку і поклала у ванну.
«А тепер ти, крихітко», — сказав тато, і перш ніж Мауріцій встиг зрозуміти, що відбувається, він був по шию у воді.
– Ніааааааууу! Закричав кіт і вискочив так швидко й так високо, що залишив мокрі сліди на стелі. Він вискочив з ванної, аж за ним закурилося.
– День сміху! — кричав йому вслід тато.
Коли сонце повернуло на захід, Мауріцій всівся поруч із Альфредом і знову здригнувся від однієї лише думки про те, який неприємний сюрприз трапився з ним сьогодні.
— Хто їм дозволив так зі мною поводися? Я, Кіт? – переживав він. – Вони, що не бачили що у мене є хвіст, волосся і вуса? І що я може не хочу мокнути у воді?
— Бачиш, Мауріцію… — кивнув пес. — Я тобі одразу сказав, що вони не дуже розумні.
З тих пір наш кіт Мауріцій більше не видає себе за немовля. І навіть якщо ми випадково побачимо його лежачим у дитячому ліжечку, він відразу ж голосно нявкає, щоб ми знали, з ким маємо справу. Він міцно обіймає Геленку, йому страшенно шкода її , бо у ввечері її чекає купі-купі.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.8 / 5. Оцінили: 16

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Kot Maurycy chce być dzidziusiem”
Автор – Марта Покорська-Юрек
Видавництво: “Formy przekazu”
Переклад з польської
2021 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: