ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Ключниця Діви Марії

Захаріас (Цакаріас) Топеліус

Діва Марія мала дев’ять років, коли її матір Анна сказала до неї:
– Піди до моєї сестри Єлизавети у Віфанію й принеси золотого ключа, я забула його там учора. Та дивись, не загуби, бо то чудодійний ключ, він відчиняє усі серця.

Діва Марія вирушила в дорогу, неймовірно пи­шаючись великою маминою довірою. Вона дуже поспішала, ледь не бігла.
Сонце припікало над Єрусали­мом, маленька дівчинка втоми­лася, але бігла далі.
Підійшовши до містка над струмком Кідрон, вона почу­ла шемріт хвильок:
– Навіщо тобі йти міст­ком? Ліпше перейди босоніж моєю чистою водою! Ти несеш у своїх очах чотири промені зорі дитинства: правдивість, доброту ту, слухняність і покірність. Я радо поцілую твої босі ніжки!
– Не маю часу, – відповіла Діва Марія і побіг­ла далі, не спиняючись.

Струмок знову залишився на самоті з метели­ками та роями комашок, що дзижчали понад во­дою у затінку фіґового дерева.
– Що означає правдивий? – запитала малень­ка комашка з чорними цяточками на червоних крильцях, повзучи гілкою вербової лози.
– Удавати з себе ліпшого, ніж ти є насправ­ді, – відповів павук, ретельно виплітаючи свою павутину, щоб мухи не змогли її помітити.
– А що таке бути добрим? – не вгамовувалася комашка, не надто вдоволена першою відповіддю.
– Робити все, що заманеться, – відповів овід. Відчайдух так хвацько шугонув униз, що не втри­мався, впав у воду та й заледве не втонув.
– Ой-ой-ой! – поспівчувала йому комашка. -А що означає бути покірним?
– Чепуритися так, щоб здивувати увесь світ! Що ж іще? – здивувалася золотиста мушка, квап­ливо підставляючи свої розпростерті блискучі крильця сонцеві.
– Даруйте, що питаю дурниці, – посумніла ко­машка. – Така вже я недотепа…
Така нікчема, як ти, не повинна турбувати мудріших за себе безглуздими запитаннями, – пробрумкотів жук-гнойовик, що лежав на спині в купі гною і, безпорадно дриґаючи лапками, нама­гався перевернутись.

Надвечір Діва Марія, змучена до краю, повер­талася додому й сіла відпочити біля містка.
– Перейди струмок убрід, ми охолодимо твої натомлені ніжки, – шемротіли хвильки.
– О, яка це втіха, – зраділа дівчинка, закоти­ла сукню й увійшла в струмок.
Свіжа вода приємно холодила, а хвильки, ра­дісно хлюпочучись, цілували її босі ніжки.
– Спасибі вам, – подякувала дівчинка і весело
попростувала додому, до міста.

Минуло чимало часу, сонце вже хилилося до заходу. Несподівано схвильована дівчинка повер­нулася до струмка.

– Любі хвильки, чи не бачили ви золотого клю­ча? – спитала вона. – Я мала його в кишені і, ма­буть, загубила тут, коли підкочувала поділ сукні. Я питала в Сонця, чи не бачило воно ключа, але воно відповіло: «Чи я маю час пильнувати твого ключа, коли достигають фіґи?» Я питала Гору, чи не бачила вона мого ключа, але та відповіла: «У мене інший клопіт, я пильную, чи не з’являться на обрії вороги, римляни». Я питала в Місяця, але він відповів: «Дурне дівчисько, я ж іще навіть не зійшов!» Тепер запитую тебе, струмочку, чи не бачив мого ключа, бо тут я закочувала поділ своєї сукні?

Струмок Кідрон бачив не більше за Сонце, Гору та Місяць.
– Я не маю часу дбати про твого ключа, водяні лілії чекають на мене після спекотного дня.
Зате комашки охоче зголосилися допомогти. Усі кинулися на пошуки. Метелики літали понад хвильками, черкаючи крильцями воду; павук ни­шпорив у своїх тенетах; золотиста мушка й думати покинула про свої розкішні шати. Жук-гнойовик, якому нарешті пощастило зіп’ястися на лапки, не­зграбно подріботів до берега. Уся живність шукала загубленого ключа. Орел запитував у голуба, лев – у зайця, фігове дерево – у водяних лілій:
– Чи не бачили ви золотого ключа Діви Марії?
Ні, ніхто не бачив ключа, окрім маленької ко­машки з шістьма чорними цяточками на червоних крильцях. Вона помітила, як ключ виблискує між камінцями біля берега струмка і продзумкотіла:

Блищик сонця у струмочку виграє.
Та ніхто його не бачить і не впізнає.
Тільки та, котра найменша,
Наймовчазніша була,
У струмочку золотого
Ключика знайшла.

Діва Марія почула тихеньке дзижчання ко­машки, побігла до беріжка і справді знайшла там свого ключика поміж двох камінців, білого та рожевого. Вона дуже зраділа і сказала комашці:
– Сідай мені на сукню, стерегтимеш ключика! Будеш відтепер моєю ключницею.
–  Але ж я така маленька, бідна і дурнень­ка, – відповіла комашка.
– Саме тому, що ти вважаєш себе бідною, маленькою та дурненькою, я хочу, щоб ти стала моєю ключницею і всюди мене супроводжувала, куди б я не йшла.

Комашка радісно задзижчала, сіла на сукню Діви Марії і більше не розлучалася зі своєю панею. А маленька дівчинка з-над берега Кідрону виросла в гарну і добру, улюблену всіма Діву Марію. Коли Марія стала дорослою, матір передала їй золотого ключа. Ним Діва Марія відчинила усі людські серця у світі. Павук, оса, овід, жук-гнойовик та золотиста муха ніяк не могли отямитися від дива, за що така велика честь якійсь нікчемній комашці.

По нинішній день ключниця Діви Марії си­дить на вербовій лозі, по нинішній день вона є най­меншою та найскромнішою комашиною на землі. Чи ти бачив її? Існує велика родина комашок з латинською назвою coccinella; деякі мають жовті крильця з білими цяточками, інші – лише дві або три цяточки, і лише справжня ключниця має шість чорних цяточок на червоних крильцях. Її добре знають діти, котрі бавляться в зелених тра­вах. Чи та комашка сидить ще й нині над берегом Кідрону біля Єрусалиму, ніхто достеменно не знає, бо чимало води спливло з того часу, коли Діва Мрія мала дев’ять років і переходила вбрід струмок по дорозі з Віфанії додому.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 13

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Подарунок морського царя”

Збірка фінських казок

Захаріас Топеліус

Видавництво: “Видавництво Старого Лева”

Львів, 2008 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: