Кмітливий селянин

Колись, дуже давно, жив один розумний король. Пішов якось він у неділю прогулятися. Бачить — у полі селянин працює. Підійшов до нього король і питає:

— Ти чого це працюєш у неділю, чи тобі буднів не вистачає?

— Не працював би я, ваша величність, якби не було в мене отих тридцяти двох!

Замислився король: «Що воно таке — оті тридцять два?» Довго думав, але так нічого й не придумав. Вирішив запитати у селянина.
— Скажи мені,— промовив король,— і що воно таке — тридцять два?

— Та якби не було у мене в роті тридцяти двох зубів, хіба працював би я у неділю? — відповів селянин.

Наказав король селянинові:

— Гляди ж, нікому про це не розповідай, поки мене сто разів не побачиш.

Селянин пообіцяв мовчати.

Повернувся король додому, скликав усіх своїх офіцерів, усіх вельмож та й каже:

— Даю вам три дні на те, іцоб ви могли подумати і відповісти на таке запитання. Що таке тридцять два, що заради цього люди працюють і в неділю? Хто правильно відповість, того підвищу в званні й дам грошей у нагороду.

Розійшлися королівські вояки і вся королівська знать кожен у свій бік, думають, що ж воно таке за тридцять два, і ніяк не можуть придумати. А один офіцер — він був наймолодший — вирішив піти до старих людей: поговорити з ними, порадиться, вони у таких справах більше від молодих тямлять.
Пішов він. І скоро чи не скоро зустрів того селянина, що з королем розмовляв. Поздоровався й запитує:

— Чи не знаєш ти, що то за тридцять два, що заради цього і в неділю люди працюють?

— Знати я знаю, але сказати не маю права, поки сто разів короля не побачу.

— Скажи мені, за це я тобі дев’яносто дев’ять талярів дам.

«Добрі гроші»,— подумав селянин і розповів, що тридцять два — це зуби в роті.

Зрадів молодий вельможа і, як обіцяв, відрахував селянинові дев’яносто дев’ять талярів та й пішов додому.

Минуло три дні.
Зійшлася знову вся королівська знать — вельможі й офіцери, а король і питає, хто яку відповідь придумав. Стали говорити всі по черзі, але ніхто з них так і не відгадав. Та ось молодий офіцер говорить:

— Я, ваша величність, знаю!

— То кажи!

— Зуби в роті.

— Це тобі старий селянин сказав! — вигукнув король і одразу пішов до того селянина й запитав:

— Яке ти мав право говорити? Хіба ти бачив мене після нашої зустрічі сто разів?

Дістав селянин дев’яносто дев’ять золотих талярів, розклав їх на столі й каже:

— Дев’яносто дев’ять разів я бачив тебе на талярах, а сотий наочно.

Що міг король відповісти на це? Дістав мовчки гаманця і дав кмітливому селянинові іце грошей. Повернувся король до палацу, підвищив молодого офіцера в званні й мовив:

— Видно, селянин розумніший, ніж я!