TOU

Книгарик

Анатолій Валевський

 

Якось на околиці міста дітлахи гралися у піжмурки. Малий Петрик хутко виліз драбиною на горище покинутого будинку і причаївся за димарем. Тут його увагу привернула велика старовинна скриня з різьбленим віком.

– Оце диво! – прошепотів хлопчик. – Що за скриня така? Може, тут сховані скарби піратів?!

Затамувавши подих, Петрик підійняв віко і зазирнув усередину. Звичайно ж, ніяких дорогоцінностей там не виявилося. Хто ж ховає скарби, тим паче піратські, на горищі?!

Скриня була вщент набита старовинними книжками з чудовими малюнками. Побачивши їх, Петрик відразу ж підбіг до віконця і голосно гукнув:

– Агов, ідіть-но скоріше сюди! Я дещо знайшов!

Невдовзі заскрипіла драбина, і з радісним гомоном на горище один за одним вивалились дітлахи. Виблискуючи зацікавленими оченятами, вони оточили скриню.

– Чиї це можуть бути книги? – запитав Андрійко.

– Мабуть, господарів цього будинку… – зробив припущення Петрик.

– Тут уже давно ніхто не мешкає, – зауважила Василинка.

– Ну то й що?

– А те, що тепер ці книжки нікому не належать. Візьмемо їх собі.

Дітлахи погодилися з Василинкою. Вони забрали знахідки і побігли додому, бо вже дуже їм кортіло почитати старі казки.

Коли Петрик повернувся до своєї хати, то одразу ж обгорнув книжку, зручно влаштувався у кріслі і почав читати. Він так захопився, що й не помітив, як запали вечірні сутінки. Матуся покликала його вечеряти, а потім вклала у ліжко.

Набігавшись за день, Петрик заснув дуже швидко. Йому марилися неймовірні казкові пригоди.

*        *        *

Опівночі, коли будинок оповила сонна тиша, шелеснули сторінки тієї книжки, яку хлопчик приніс додому, і з неї вибрався маленький чоловічок у смугастому капелюсі. Це був Книгарик.

Колись давно старий казкар вигадав Книгарика, і з тих пір цей чоловічок оселився на сторінках книжок. Він наглядав за ними: підклеював, зшивав, розправляв загнуті сторінки. Але вже давно ніхто не заглядав до скрині, де жив Книгарик.

– Ох, нарешті вже хтось розкрив мою книгу…

Він роззирнувся довкола і здивувався:

– Куди це я потрапив? Щось я цього помешкання не пам’ятаю…

Чоловічок пройшовся по столу, допитливо розглядаючи кімнату. Біля протилежної стіни у ліжку солодко сопів уві сні Петрик. Книгарик перевірив його книжки і задоволено посміхнувся:

– Це славний хлопчик! Усі книжечки у нього чисті й акуратно складені. Та й загалом у кімнаті порядок…

Раптом Книгарик почув якесь підозріле шарудіння, що долинало з темного кутка. Сховавшись за цукерницею, чоловічок почав стежити за тим, що відбувалося. Ось ворухнулася якась тінь, і в місячному сяйві з’явилася згорблена постать у довгому плащі і розлогому капелюсі. Книгарик одразу ж впізнав лиходія-чаклуна Чорнокрила. Цей лиходум завжди уночі вештається по хатах, зачакловуючи неслухняних дітей.

– Гей, Чорнокриле, не підходь до Петрика! Він добрий хлопчик! Забирайся геть звідси! – вигукнув книжковий чоловічок.

Чаклун здригнувся і рвучко обернувся. З-під насуплених брів блимнули злющі очі.

– А… це ти, – полегшено зітхнув Чорнокрил. – Як же ти мені можеш перешкодити? У тебе навіть зброї нема.

Книгарик розгублено озирнувся. Поруч з цукерницею стояв олов’яний солдатик з шаблею. Ухопивши її, чоловічок стрибнув у крісло, а звідти – на підлогу. Чаклун зустрів його злосливою посмішкою.

– Невже ти будеш зі мною битися? – запитав Чорнокрил. Він витягнув з-під плаща чорну шаблю і почав погрозливо погойдувати нею.

Але Книгарик сміливо кинувся на Чорнокрила. Заблискотіли шаблі, посипалися іскри. Чорнокрил був майже на голову вищий від книжкового чоловічка і сильніший. Він розлючено шипів, насуваючись на Книгарика.

Становище було скрутним. Поступово чаклун загнав чоловічка у куток. Відбиваючи удари Чорнокрила, Книгарик помітив шнур, який вів до вимикача торшеру. Він підстрибнув і вчепився у нього. Вимикач клацнув, і кімнату залило яскраве світло. Тієї ж миті чаклун зіщулився і обгорнувся чорним плащем. Злодій міг робити свої брудні справи лише у темряві, а світла боявся, як вогню.

– Ну зачекай, Книгарику! – погрозливо гарикнув чаклун. – Ми з тобою ще зустрінемося!

Крутнувшись на місці, Чорнокрил перетворився на кажана і вилетів у відчинену кватирку.

Книгарик провів його поглядом, потім вимкнув світло і майже до самого ранку сидів біля Петрикового ліжка, охороняючи його сон. Лише коли десь далеко заспівав перший півень, чоловічок повернувся у книжку і тихенько стулив сторінки.

З тих пір Книгарик мешкає у кімнаті Петрика, охороняючи його вночі від злого чаклуна Чорнокрила.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.7 / 5. Оцінили: 14

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Маленькі казки”
Анатолій Валевський

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: