TOU

Коло дуба звір рогатий…

Казки Гелени Бехлерової

Під дубом на стежці три мишки лічили зернята в своїх кошичках. Раптом зауважили на піску тінь. І яку тінь! Здоровенна голова, на голові — роги!
Мишки кинули кошики і ну тікати!
За першою ж сосною здибали їжака.
— Чого тікаєте? — спитався він.
— Коло дуба звір рогатий! — пропищали мишки, їжак побіг за ними. Звір рогатий — то не жарти!
За струмком зустріли лиса.
— Що сталося? — здивувався лис.
І їжак відповів, переляканий:

— Коло дуба звір рогатий
і патлатий!

— Ой лихо! — скрикнув лис і навтіки за їжаком!
Біля каменя спіткали кабана.
— Що це, змагання з бігу? — спитав кабан.
А лис йому:

— Коло дуба звір рогатий
і патлатий!
Іскри сипле, жаром приска!

— Жаром приска! Спалить ліс! — жахнувся кабан.— Тікаймо! — І побіг за лисом.
На галяві коза обгризала гілля.
— Хто за вами женеться? — злякано спитала вона.
А кабан:

— Коло дуба звір рогатий
і патлатий!
Іскри сипле, жаром приска,
Грізні ікла видно з писка.
Сколе всіх як стій — утікай мерщій!

Коза побігла слідом за кабаном.
На поваленому пні сидів товстий ведмідь.
— Чи не ліс горить? — похопився він.
Коза почала тремтливим голосом:
— Коло дуба звір рогатий…
І аж заціпило їй з великого переляку. А ведмідь питає:
— Ти бачила його?
— Ні. Кабан бачив…— відповіла коза.
— Кабане, чи він справді має роги? — питає далі ведмідь.
— Не знаю. Спитай лиса, він його бачив…— буркнув кабан. Лис дуже здивувався:
— Я? Ні. То їжак мені про нього сказав…
— А мені сказали мишки. Вони втікали від того звіра. Мишки писнули тихенько:
— Бачили ми, бачили! Ой, який рогатий! Ой, який патлатий! Втікаймо з нами, ведмедику!
Але важкий, товстий ведмідь не мав ніякої охоти втікати. Подивився на кабана.
— Ей, кабане! І ти боїшся того звіра? Ти ж маєш ікла! І я також сильний. Удвох дамо собі раду! Ходімо!
Мишки привели всіх до дуба. Коли були вже близько, навіть ведмідь трохи затремтів, а кабан стишив ходу. Бо на стежці вже було видно тінь — рогату тінь!
— Зараз побачимо звіра рогатого! Напевно, стоїть за дубом… Стояв! Справді стояв за дубом і хрумав зелене листя! Але хто? Зайчик! То його тінь з довгими вухами виднілася на піску!
Тепер ведмідь підійшов сміливо. І кабан, і коза, і їжак. А зайчик так перелякався, що не міг навіть утікати.
— Це… ти? — здивувався ведмідь.
— Я,— відповів зайчик.
— То де ж той огонь, ті іскри, ікла й роги?..
— Не знаю, не бачив…— вражено прошепотів зайчик.
Три мишки писнули тихенько.
А кабан, коза, лис і їжак сховали носи в траву.
Ох, і соромно ж їм було!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.7 / 5. Оцінили: 3

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Про слимака – дивака”
Гелена Бехлерова
Переклад – Марії Гайдучок
Видавництво : “Веселка”
Київ, 1970 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: