Коли дружать нерівні
Бірманські народні казки
Давним-давно коти та півні жили в лісах і були у великій дружбі. Коти не їли півнів та їхніх курей, а ті не боялися котів, жили з ними пліч-о-пліч. Так вони жили спокійно та щасливо.
Якось в одному лісі здружилося куряче сімейство з котом. Вони дуже любили одне одного. А щоб, як належить друзям, у всьому допомагати один одному, кіт і півень зі своїм сімейством збудували будинки поряд. Вони жили як добрі друзі, і, як водиться у добрих сусідів, якщо комусь із них щось було потрібно, він у будь-який час заходив у будинок сусіда, вдома той чи ні, і брав потрібну річ.
Так у всьому вони жили дружно, але звички у них все одно залишалися різними: вони ж по-різному добували собі їжу, по-різному їли, по-різному жили. У різний час виходили з дому. Куряче сімейство харчувалося ягодами, листочками, горохом, просом, рисом. Вони мали своє поле, яке обробляли.
Інша річ – кіт. Він звик їсти тільки м’ясо та рибу, а тому полював у лісі. Півень був ніби землероб, а кіт — ніби мисливець. Кіт-мисливець удень спав удома, а вночі виходив на полювання. А півень-землероб і вся його родина, навпаки, вдень ходили в поле, а вночі спали.
Було в їхньому житті й інша різниця: півень старанно працював на своєму полі, коли треба було вирощувати врожай і зібраного врожаю йому вистачало майже на цілий рік. Решту часу він жив у достатку і без турбот. Кіт не збирав їжі про запас, а добував її тільки на один раз. Тому він щодня полював і не міг, як півень, довго відпочивати.
Кіт іноді заздрив півню, і його власне життя ставало йому нестерпним. Вічне полювання йому вже набридло, а коли йому не щастило, у кота виникало бажання зловити та з’їсти свого друга — півня.
Якось це бажання стало особливо сильним, та й на полювання того дня коту зовсім не хотілося йти.
А тим часом півень відчув негаразд і стривожився: що це приятелю спало на думку?
– Жінко! – Сказав він своїй курці. — Здається мені, що наш друг кіт став не таким, як раніше. Схоже, набридло йому полювати. От і завів він звичку довкола нашого будинку кружляти. Потрібно нам бути насторожі!
– Не можна так говорити! — дорікнула йому курка. — Адже ми вже багато років у дружбі з котом. І ніколи ще не бачили від нього жодної підступності. Не слід погано думати про друзів!
Але півень відповів:
— Я не зі злості все це кажу. Просто ми не повинні забувати, що наш друг є хижаком. Він вистежує і вбиває тих, хто слабший за нього. Він не здобуває собі їжу чесною працею, як ми. А як захоче їсти, то йому все одно кого — правого, чи не правого, винного чи не винного. Слабкішим краще триматися подалі від хижаків. Проте курка вперлася:
— Ой, чоловіче! Недобре так казати! Якщо наш друг хижак, то він і повинен потихеньку вистежувати свою здобич – така його природа! Хіба можна називати це підступністю, якщо він чинить, як йому велить його природа! Не вигадуй дурниць! Та й не чула я, щоб коти колись їли півнів чи курей. Давай краще жити з котом, як належить добрим друзям.
— І все-таки, жіночко, я гадаю, нам треба бути обережними, — наполягав півень. — Від обережності лиха не буде! Будь напоготові з котом, коли мене немає: пам’ятай, що він усім відрізняється від нас. Нам гірше буде, якщо не будемо обережними.
Але курка так і не прислухалася до слів свого чоловіка і, як і раніше, безтурботно виходила з дому в будь-який час.
І ось одного разу, коли коту не пощастило на полюванні, він наважився спіймати та з’їсти когось із своїх сусідів. Йому так не терпілося, що в нього навіть слина потекла. Першим кіт вирішив з’їсти півня, а курку наступного дня. Він сів біля дороги, якою півень ходив на своє поле, і почав чекати. Як усі хижаки, він хотів напасти на півня зненацька ззаду. Тому, коли півень з’явився на дорозі, кіт не став його чіпати, а тільки запитав:
— Друже півень, якою дорогою ти підеш?
Півень насторожився і відповів:
— Правою, друже кіт!
Але, дійшовши до розвилки, він повернув не праворуч, а ліворуч. Кіт, почекавши, побіг дорогою праворуч. Коли він побачив, що на цій дорозі півня не видно, то повернувся і почав чекати його на дорозі, що вела ліворуч від роздоріжжя.
Півню прийшов час повертатися, і він почав думати, якою дорогою йому йти. «Схоже, що кіт задумав проти мене лихе, — думав він. — Якщо це так, то він, мабуть, погнався за мною правою дорогою, а потім, не побачивши мене там, став чекати на лівій. Отже, мені треба йти дорогою, що йде від роздоріжжя праворуч».
І він повернувся додому дорогою, яка повертала від розвилки праворуч.
Кіт даремно чекав півня, але не заспокоївся і вирішив підстерегти його наступного дня. А півень увечері розповів курці, як його розпитував кіт. Однак курка і цього разу подумала, що чоловік перебільшує, і не повірила йому.
На другий день кіт знову запитав півня:
– Друже півень! А сьогодні ти якою дорогою підеш у поле?
— По лівій, друже кіт, — відповів півень.
Коли півень дійшов до роздоріжжя, він почав міркувати так: «Мій друг кіт, який задумав проти мене погане, мабуть, помітив учора, що я пішов не тією дорогою, якою сказав. Тому сьогодні він, швидше за все, чекатиме мене на правій дорозі — коли я сказав, що піду лівою. Отже, мені безпечніше йти саме так, як я сказав коту, — лівою дорогою».
Кіт справді зробив висновки з вчорашнього і став пильнувати півня на дорозі, що повертала від роздоріжжя праворуч. Але й цього разу він чекав дарма: півень так і не з’явився.
Кіт страшенно розлютився. «Якщо так, — вирішив він, — я з’їм спочатку курку!» Кинувшись до будинку півня, він упіймав курку і загриз її.
Поки кіт ловив курку, вона з страху знесла яйце. Яйце, з якого з часом мало вилупитися курча, подумало: «Цей кіт загриз мою матір! Нічого, я йому ще помщуся!» Яйце закотилося в пічну золу і сховалося там.
А кіт схопивши курку, пішов додому. «Зараз я приготую і з’їм її!» – думав він. Він зібрався зварити курку, але піч його загасла, і він пішов у будинок півня за жаринкою. Поворушив вугілля в хаті півня і почав дмухати, щоб воно розгорілися. І тут яйце, яке сховалося в попелі, розірвалося щосили! І кіт, у якого потрапила яєчна шкаралупа та вугілля, здох на місці.
Увечері, коли півень повернувся додому з поля, він знайшов у своєму будинку біля печі мертвого кота, шкаралупу від яйця, що розлетілося на дрібні частини, а в будинку кота — мертву курку.
Тоді він сказав собі: «Недалеко до біди, коли подружаться нерівні. Якщо довіришся тому, у кого жорстока вдача, — напевно, пропадеш».
І півень вирішив, що краще йому залишити ці місця. І він пішов на пошуки нового житла.
Джерело:
“Сказки народов Бирмы”
Переклад Н. Носової
Видавництво: “Наука”
1976 р.