Колискова для ведмедів

Цілий день перебиралися ведмеді до нової хати. Тато з мамою переносили меблі, посуд, а ведмедик Клиш-Клиш — свої іграшки.
—    Чи нічого не забулися? — час від часу перепитував тато.
—    Та наче все взяли,— відповідала мама.
Коли нарешті полягали спати, вона побажала:
—    Добраніч вам на новому місці!
Але чомусь нікому не спалося.
Тато Ведмідь крутився на печі, кректав:
—    Щось мені жарко тут.
—    То, може, постелити на підлозі? — запропонувала Ведмедиха.
Але й там Ведмідь не міг заснути.
—    Може, відчинити двері, щоб вітерець повівав? Відчинили двері й вікна, а сон не йшов.
І Клиш-Клиш перевертався в ліжечку.
—    Мамо, подушка тверда! — жалівся.
—    Ось я підіб’ю тобі подушку. Ой, яка пухкенька! Спи.
—    Мамо, хтось у вікно заглядає!
—    Та це місяць зійшов.І довго так переверталися Ведмеді з боку на бік, аж тут почулося від порога:

—    Мене ніхто не бачить,
Удень не помічає.
Та уночі, одначе,
Я всім потрібен, знаю.

—    Ой, хто це? — злякався Клиш-Клиш.
А Ведмідь підхопився з підлоги.
—    А ви й забулися про мене? Ну, то я сам прийшов.
Заждіть, зараз влаштуюся на новому місці,— сказав хтось співуче.
І через хвильку з підпіччя полинула тиха, мов колискова, пісенька.
—    Мамо, тату, та це ж Цвіркун із нашої старої хати! — зрадів Клиш-Клиш.
—    Я ж питав: чи нічого не забулися? — добродушно пробуркотів Ведмідь.
А Цвіркун усе цвіркотав — і м’якшала Клиш-Клишеві подушка, і прохолодніше ставало Ведмедеві, і спокій — Ведмедисі. Солодкий сон оповив усю родину.