Колискова для зайчатка

Оце подія сталася в лісі! У родині Зайців народилося Зайчатко! Всі звірі посходилися подивитися на нього. А воно ж гарне-гарнюсіньке! А крихітне, що в колисці шукати треба!  Одне лишенько — аж надто вередливе вдалося. Не дає спокою нікому ні вдень, ні вночі. Аби лише розказували йому казок та співали пісень. А як ні, то й саме не спить і нікому в лісі не дає. Усі вже забули, що таке сон. Вдень сплять на ходу, а вночі біжать Зайчатка колихати, аби хоч якось мамі Зайчисі та тату Зайцю допомогти. А ті вже ледве на ногах тримаються.  А старий Ведмідь аж із лісу втік, не витримавши отого крику. Та є від того вереску й чимала користь: відклало вуха старій Ведмедиці. І вона тепер чує, що в лісі робиться. І радіє, хоч і не спить.

Невідомо скільки й тривала б ця історія, якби не старий Їжак. Якось зустрів він тата Зайця та й каже:

—    А збігав би ти до старої Сови. Може, чим халепі зарадить!

Послухав Заєць поради. Помчав аж ген на край лісу.

—    Добрий вечір! — привітався.

—    І тобі вечір добрий! – відказала Сова.

—    Ось прийшов до вас на пораду. Бо вже не знаю, що й діяти!

—    А що сталося?

—    Нещодавно народилося в мене Зайчатко. Та дуже вже вередливе. Голосить і голосить. Нікому спокою не дає! Вночі спати ніхто не може! – пожалівся Заєць.

—    А що ж воно хоче?

—    Та хоче, аби йому тільки казки розказували та співали.

—    О! Це я вмію! В мене он скільки книжок з казками! Ходімо! Буду твого зайчатка колихати. Я вночі все одно не сплю. Сиджу, сумую.

Так вони й зробили. Прилетіла Сова до Зайчатка, та й ну казки розказувати! То мале враз репетувати забуло! Притихло, слухає. Тільки вухами туди-сюди водить. А як Сова співати почала—одразу й заснуло.

Побачили це звірі й собі поснули. З того часу Сова щоночі прилітала Зайчатка колихати.

І повернулися до лісу тиша й спокій.