TOU

Комета прилітає

Туве Янссон

Тoгo ж ранку, коли Тато Мумі-троля завершив спорудження містка через річку, крихітне звірятко Чмих зробило відкриття. Чмих знайшов цілком нову незнану стежину. Вона в’юнко вповзала до лісу у його найтемнішу гущавину. Чмих стояв і довго дивився їй услід.

“Треба розповісти про це Мумі-тролеві, – подумав він. – Разом розвідаємо новий шлях, бо на власний страх і ризик я цього робити не буду”.

Він склав дві гілочки навхрест, щоб залишити мітку, і щодуху погнав додому. Долина, в якій вони мешкали, була дуже гарною. Її населяли щасливі маленькі істоти та великі зелені дерева. Левадами протікала Річка, робила закрут навколо блакитного будиночка Мумі-тролів і бігла собі далі, в інші долини, де також мешкали маленькі істоти, дивуючись, звідкіля це вона береться.

“Дивна річ – дороги та річки, – міркував собі Чмих, – дивишся їм услід – і відразу страшенно кортить опинитися деінде, піти за ними, аби побачити, де вони закінчуються…”

Мумі-троль саме прилаштовував гойданку, коли Чмих повернувся додому.

– Привіт! – гукнув Чмих. – Я знайшов цілком незнану стежину. Вона видається небезпечною.

– Наскільки небезпечною? – поцікавився Мумі-троль.

– Я б сказав, жахливо небезпечною, – поважно відказав Чмих.

– Що ж, беремо зі собою канапки, – вирішив Мумі-троль. – І морс.

Він підійшов до вікна кухні:

– Послухай, мамо. Ми сьогодні не обідатимемо вдома.

– Он як! Чудово.

Вона спакувала перекуску до кошика, що стояв біля кухонного столу. Потім зачерпнула з однієї бляшанки жменьку карамельок, а з іншої досягла два яблука, ще доклала в кошик чотири маленькі учорашні ковбаски та пляшку домашнього морсу, який завжди стояв наготові на полиці над плитою.

– Супер! – зрадів Мумі-троль. – Бувай, мамо. Не знаю, коли повернемося.

– Бувайте! – відповіла мама.

Мумі-троль та Чмих проминули сад, попростували угору левадами, де закінчувалася Долина і починалося узлісся темного пралісу, в якому вони ще ніколи не бували. Там поставили кошика на землю й озирнулися на Долину. Хатинка Мумі-тролів видавалася звідси цяточкою, а річка – вузькою зеленою стрічкою. Гойданки зовсім не було видно.

– Так далеко від мами ти ще ніколи не відходив, – зауважив Чмих. – Лише я тут бував, до того ж, зовсім сам. Зараз побачиш мій новий шлях, я його віднайшов!

Він понишпорив довкола, понюшкував повітря, почмихав носом, задерши догори мордочку, визначив точку сонцестояння, пороззирався на всі боки, аж врешті скрикнув:

– Ось! Знайшов! То як? Що скажеш? Бачиш, яка небезпечна дорога! Ти йди попереду!

Мумі-троль дуже сторожко увійшов до зеленої гущавини. Навколо німувала тиша.

– Дивися на всі боки, чи не чигає десь небезпека, – прошепотів Чмих.

– Я не можу одночасно роззиратися на всі боки, – запротестував Мумі-троль. – Ти пильнуй ззаду – мені важко буде ще й тил прикривати.

– О, ні-ні, тільки не ззаду, – злякано зажебонів Чмих. – Ворог позаду набагато страшніший, ніж той, що виходить назустріч. Це вже ти бери на свою відповідальність!

– То йди ти попереду!

– Я й попереду йти не хочу! – упирався Чмих. – Може, підемо пліч-о-пліч?

Отак, ступаючи удвох, заходили вони все далі й далі у хащі. Ліс ставав чимраз зеленішим і темнішим, стежка в’юнилася то вгору, то вниз, ставала все вужчою, аж доки зовсім зникла – лише мох та папороть.

– Стежка мусить кудись вести, – мовив Мумі-троль. – Щось тут не так. Вона не може отак просто собі урватися.

Він ступив кілька кроків у мох.

– А якщо ми ніколи не знайдемо дороги додому?

– Помовч! – цитьнув на нього Мумі-троль. – Чуєш?

Десь здалеку з-за дерев до них долинав слабкий шелест. Мумі-троль ступив ще кілька кроків, задер носа і принюхався. Вітер приніс вологу і приємні пахощі.

– Це море! – вигукнув Мумі-троль і щодуху побіг через ліс, бо понад усе на світі любив купатися.

– Зачекай! – заволав Чмих. – Не покидай мене самого!

Та Мумі-троль спинився лише тоді, коли перед ним постало море. Він сів на пісок і захоплено задивився, як на берег одна по одній накочуються хвилі з білими баранцями на гребенях.

Невдовзі з лісу вибіг Чмих і гепнувся на пісок поряд.

– Ти втік від мене! Покинув мене напризволяще!

– Я страшенно зрадів! – виправдовувався Мумі-троль. – Я знав, що у нас є Долина, річка і гори, але навіть не здогадувався про море. Глянь, які хвилі!

– Холодні і непривітні! – буркнув Чмих. – Стрибнеш у воду й намокнеш, гойдатимешся – знудить.

– Тобі не подобається пірнати? – здивувався Мумі-троль. – Умієш пірнати з розплющеними очима?

– Умію, але не хочу, – вперся на своєму Чмих.

Мумі-троль підвівся з піску і рушив до води.

– Не забувай, що сам несеш за себе відповідальність! – гукнув йому навздогін Чмих. – Не знати, хто тобі в глибіні трапиться!

Мумі-троль не вагаючись пірнув у велику пронизану сонячними променями хвилю. Спершу перед його очима миготіли лише зелені бульбашки світла, а потім він побачив ліс водоростей, що вигойдувалися на піщаному дні. Пісок був ніби гарно причесаний, прикрашений мушлями, рожевими всередині і білими зовні. Далі, перед чорною дірою, дно якої губилося у безодні, вода ставала темнішою. Мумі-троль повернув назад, плигнув на гребінь хвилі, і вона винесла його на прибережну рінь.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Країна Мумі-тролів. Книга перша”
Туве Янссон
Переклад – Наталі Іваничук
Видавництво: “Видавництво Старого Лева”
м. Львів, 2014 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: