<

Коник-стрибунець

Байка Леоніда Глібова

У степу, в траві пахучій,
Коник, вдатний молодець,
І веселий, і співучий,
І проворний стрибунець,

Чи в пшениченьку, чи в жито,
Досхочу розкошував
І цілісінькеє літо,
Не вгаваючи співав;

Розгулявся на всі боки,
Все байдуже, все дарма…
Коли гульк — аж в степ широкий
Суне злючая зима.

Коник плаче, серце мліє;
Кинувсь він до Мурав’я:
— Дядьку, он зима біліє!
От тепер же згину я!

Чуєш — в лісі ворон кряче,
Вітри буйнії гудуть?
Порятуй, порадь, земляче,
Як се лихо перебуть!

— Опізнився, небораче,—
Одказав земляк йому,—
Хто кохав життя ледаче —
Непереливки тому.

— Як же в світі не радіти?
Все кругом тебе цвіте,—
Каже Коник,— пташки, квіти,
Любе літечко на те;

Скочиш на траву шовкову —
Все співав би та співав.—
На таку веселу мову
Муравей йому сказав:

— Проспівав ти літо боже,——
Вдача вже твоя така,—
А тепер танцюй, небоже,
На морозі гопака!

1890

Сподобалось? Поділіться з друзями!
Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Залишити коментар