Король на ярмарку

Жив-був одного разу король, якому вдома було дуже нудно. І з королями таке буває. Це тільки збоку здається, що все в них просто чудово: величезний палац, повно лакеїв, їжа та напої тільки найсмачніші, але якщо запитати якогось короля: «А чи так у вас насправді все добре, ваша величність?» – Він по секрету зізнається:
– Зовсім ні!
Так ось, цей король одного разу підійшов до вікна у своєму тронному залі і, задумливо покусуючи скіпетр, сказав:
– Ой, як набридло царювати!

Надворі, прямо під вікном розкинувся ярмарок. Там були і карусель, яка весело крутилася, і ціла сотня різних прилавків, і тири для стрілянини, і крамнички з усякими солодощами, і павільйони з небаченими товстухами та справжніми крокодилами. І все навколо гриміло і гуркотіло, і звідусіль лунало «тра-ля-ля» і «тир-лі-лі», що просто неможливо було пройти повз.
«Ех, – подумав король. — От зараз би поїсти пончиків і покататися на каруселі. Жаль, що мені не можна».
Він і справді не міг піти туди, по-перше, тому що королям не можна було ось так запросто розгулювати по ярмарках, щоб піддані раптом не втратили до них своєї глибокої пошани, а по-друге, королева завжди говорила, що ярмарок — страшенно непристойне заняття . Самій королеві найбільше подобалося стояти з поважним видом на верхній сходинці парадних сходів, а будь-які веселощі вона вважала поганим тоном.

“А якщо мені потайки втекти?” — подумав король, і в цей момент він помітив сажотруса, що проходив повз, у чорному костюмі з віником в руці.
— Гей, сажотрус! – крикнув йому король.
— Слухаю, ваша величносте, — відповів сажотрус.
— Ти не міг би на один день позичити мені свій костюм? Я поверну його тобі сьогодні ввечері.
— А в чому я ходитиму? — спитав сажотрус.
— А ти поки що можеш посидіти в цьому залі в моїй королівській мантії та в короні, — відповів король. — Зачиниш двері на ключ, а якщо прийде міністр і почне грюкати, просто крикнеш йому: «Я зайнятий!» Якщо згоден, то отримаєш десять золотих дукатів.
— Гаразд, — погодився сажотрус, і через деякий час король уже вилазив з вікна у брудному чорному костюмі, у кепці та з віником в руках.

Сажотрус залишився сам. Він загорнувся в червону оксамитову королівську мантію і надів на голову корону, і глянув у дзеркало.
– Як гарно, – сказав він сам собі. — До чого ж гарно, як шкода, що я не можу показатися своїй жінці і дітям. Хоч чому б і ні, збігаю я швиденько додому, миттю туди й назад.
Він вислизнув у вікно, навіщось замкнув його поспіхом і побіг до себе додому в Чистий провулок. Дорогою за ним зібрався цілий натовп людей, вони шанобливо перешіптувалися:
— Дивіться, це ж король! Мабуть, він зібрався відвідати якусь бідну сім’ю. Ну, так і є, дивіться, він заходить до будинку сажотруса, який хороший у нас король!
Ви, звичайно, розумієте, як сильно здивувалася жінка сажотруса та його дітлахи, коли він раптом з’явився перед ними в такому розкішному вигляді. Вони ніяк не могли на нього надивитися, а він підійшов до вікна і помахав натовпу, що

А король чудово проводив час на ярмарку. Він заліз на карусель, купив собі м’ятний льодяник і жуйку, щоб видувати бульбашки. Потім з’їхав з надувної гірки і так розвеселився, що кинувся в танок з іншими гостями на ярмарку і разом з усіма став голосно співати пісні.
Але саме в той момент, коли король в одному з провулків танцював підстрибом під руки з двома веселими дівчатами, повз проходила графиня Штекельбарценбурзька, моторошно горда жінка, яка часто з’являлася при дворі і завжди грала з королевою в настільні ігри. Вона відразу ж впізнала короля, подивилася йому прямо в очі і запитала:
— Хіларіусе, що я бачу?
Король страшенно перелякався, страшенно зблід, швидко відпустив дівчат і зник у натовпі. Він з усіх ніг помчав у палац і хотів непомітно залізти у вікно тронної зали, але тут — ой, як прикро! — вікно виявилося зачиненим. Бідолашний король не знав, що йому робити. Зневірившись відчинити вікно, він рушив до парадного входу палацу, де стояли гвардійці з алебардами та суворими обличчями.
— Пустіть мене, — попросив король і розплакався. – Я король.
Гвардійці голосно зареготали і сказали:
— Ти, брудний сажотрус, забирайся геть.

Король понуро пішов геть, пробираючись крізь натовп веселих відвідувачів ярмарку. Він не знав, куди йому тепер іти, і безцільно тинявся по місту, поки не заблукав на маленький майданчик, вщент забитий людьми.
– Там король, – говорили всі і показували кудись нагору. — Він стоїть біля вікна в будинку бідного сажотруса, наш добрий, милий, дбайливий король.
Король підняв голову і побачив нагорі у вікні сажотруса у своїй мантії та короні.
Справжній король не роздумував жодної хвилини. Він негайно зайшов у будинок, піднявся нагору і сказав:
— Зараз же поверни мою мантію, мерзенний сажотрус!
Господи, як же злякався сажотрус.
– Ваша величносте, – покірно сказав він. — Прошу вас вибачити, але я не зміг втриматися.
Його діти, витріщивши від подиву очі, дивилися, як їхній батько мінявся з королем одягом, а жінка сажотруса швидко приготувала королю чашечку кави, щоб він не сильно ображався.

І король не образився. Він залишився ще трохи побалакати, а потім швиденько вирушив додому, загорнувшись у мантію. Спочатку він відважив по запотиличнику всім гвардійцям, тому що вони цього заслужили, а потім піднявся нагору по палацових сходах і був такий радий опинитися вдома, що навіть не став слухати сердиту королеву, яка говорила про нього з графинею Штекельбарценбурзькою, що заглянула в палац.
— Мені треба було розвіятись, — заявив їм король. — І більше ми цього не обговорюємо.
Сказано було сильно, і що заперечити?

З полегшенням зітхнувши, король повернувся до своєї тронної зали, взяв свій скіпетр і почав царювати з новими силами.
— Гарний був день, —сказав він сам собі. — Але, мабуть, я більше не робитиму так.
Ось така пригода одного разу сталася з королем, якому захотілося на ярмарок.