TOU

Король туманної гори

Естонські народні казки

Пішли якось сільські дітлахи на ніч в ліс. Погода стояла холодна, туманна, і навіть біля багаття неможливо було зігрітися. Раптом одна жвава дівчинка сказала:

— Піду я побігаю, зігріюся краще, ніж тут, сидячи біля вогню .

Сказала і побігла. Інші засміялися їй услід:

— Мабуть, скоро повернеться!

Але маленька втікачка не повернулася.

Зранку, тільки розвиднілося, вони почали гукати, кликати зниклу подругу — ніхто не відгукувався. Діти подумали: мабуть, пішла до села. Але й прийшовши додому, ніде не знайшли втікачки. Батьки її самі пішли до лісу шукати доньку, ходили весь день, але теж жодних слідів не знайшли. І стало їм страшно, чи не загризли дівчинку хижі звірі. Стурбовані та сумні повернулися батько з матір’ю увечері додому.

А з дівчинкою сталося ось що. Відбігши далеко від інших дітей, вона побачила попереду пагорб, на якому горів вогонь; більше нічого не можливо було розгледіти в густому тумані. Дівчинка подумала, що там сидять люди; але, видершись на пагорб, побачила одноокого старого з сивою бородою — він лежав на боці біля вогню і підгортав головешки своєю залізною палицею.

Дівчинка злякалася, хотіла втекти, але старий помітив її і крикнув:

— Стій на місці, бо кину в тебе залізною палицею! У мене хоч і одне око, та пильне, і рука тверда.

Дівчинка тремтячи зупинилася. Старий наказав їй підійти ближче, але вона не наважувалася. Тоді старий підвівся, взяв дівчинку за руку і промовив:

– Іди сюди, погрійся!

Хоч як боязко було дівчинці, а довелося піти. Старий вийняв зі своєї торбинки булку, дав дівчинці і наказав їсти. Потім вдарив палицею по траві, і біля багаття раптом опинилися дві гарненькі дівчанки, наче з-під землі виросли. Діти швидко познайомилися і бавилися біля вогню. А старий заплющив око, наче заснув.

Коли стало світати, з’явилася якась старенька і сказала сільській дівчинці:

— Сьогодні ти залишишся в гостях у наших дітей і переночуєш тут. Потім я відведу тебе додому.

Дівчинка, хоч і спочатку була дуже налякана, скоро так потоваришувала з дітьми, що вже не боялася і не думала про рідний дім. День пройшов в забавах, а ввечері всіх дітей разом поклали спати. Однак наступного ранку з’явилася якась молода жінка і сказала дівчинці:

— Сьогодні ти маєш повернутися додому, бо твої батьки дуже журяться за тобою: вони думають, що ти померла.

З цими словами вона взяла дівчинку за руку та вивела її з лісу і на прощання сказала:

— Вдома нікому не розповідай про те, що ти бачила та чула минулої ночі. Скажи просто, що заблукала в лісі. — І, простягнувши дівчинці круглу брошку, додала: — Якщо тобі колись захочеться відвідати нас, подуй на цю брошку і ти відразу знайдеш дорогу до нас!

Дівчинка сховала брошку в кишеню і по дорозі до села весь час питала себе, що подумають її батьки. Сказати їм правду вона не могла.

У селі їй зустрілися двоє чоловіків, яких вона не знала. Коли вона підійшла до воріт батьківського двору, їй усе тут здалося зовсім чужим: там, де раніше було порожнє місце, росли яблуні, обвішані плодами. І хата здавалася незнайомою. З дверей вийшов якийсь невідомий їй чоловік, здивовано похитав головою і сказав так, що дівчинка почула:

— У нас надворі якась чужа дівчина.

Дівчинці здалося, ніби це сон. Все ж таки вона пройшла ще кілька кроків і наблизилася до порога хати. Зазирнувши у двері, вона побачила свого батька, що сидів на лежанці біля печі, а поряд із ним незнайому жінку та якогось юнака. У батька борода і волосся були зовсім сиві.

— Доброго ранку, батьку! – промовила дочка. – А де матінка?

– Матінка? — злякано повторила чужа жінка. – Господи помилуй! Хто ти — дух нашої зниклої Тійу чи жива людина, як і ми? Невже наша дорога дитина, яка померла сім років тому, могла воскреснути!

Тійу нічого не зрозуміла з цих слів. Тут незнайома жінка встала з лави, загорнула у Тійу рукав сорочки, під яким на руці мав бути маленький шрам від опіку, і кинулася на шию молодій дівчині.

– Наша Тій, наша дитина! – Вигукнула вона. — Сім років тому ти зникла у лісі, і ми оплакували тебе як померлу.

— Цього не може бути, — відповіла Тійу. — Я не була вдома лише добу або ж один день і дві ночі.

Здивування батьків і самої Тійу не було кінця. Тійу зрозуміла, що була відсутня довше, ніж їй самій здавалося: вона тепер була вищою за свою матір, батько і мати вже встигли постаріти. Їй дуже хотілося розповісти батькам про свою пригоду, та не можна було. Нарешті вона відповіла.

— Я заблукала і потрапила до чужих людей.

Радість батьків, які знову знайшли свою дочку, була така велика, що вони й не розпитували, де вона пропадала.

Але на другий день увечері, коли батько і мати лягли спати, Тійу не стерпіла — вийняла з кишені брошку і подула на неї, щоб дізнатися нарешті, що за дива з нею трапилися. І в ту ж мить вона опинилася на пагорбі біля вогнища; одноокий старий сидів там, де й раніше.

— Любий дідусю! — попросила Тійу. – Поясни мені, що зі мною було?

Але старий відповів із усмішкою:

— Балаканина — це справа жіноча!

Він вдарив ціпком об землю, і перед Тійу з’явилася та молода жінка, яка проводжала її додому і подарувала їй брошку. Вона взяла Тійу за руку і відвела на кілька кроків від багаття. Тут вона сказала:

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

1 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Старинные эстонские сказки”
Збірка естонських народних казок
Переказ – Фрідріха Рейнгольда Крейцвальда
Видавництво: ”Ээсти рааматт”
м. Таллінн.

1 Коментар
  • Oleksandr
    15.10.2022 22:24

    Казка дуже схожа на сюжет містичного фільму. Незвичні повороти і несподівана розв’язка. Шкода лише батьків. Вони тут найбільше постраждали (((

    0
    0
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: