TOU

КОРОЛЕВА ФЕЙ

Мари Катрин Д'Онуа

Королева Уррака, і так пригнічена своїми незгодами, не змогла пережити втрати дорогої дочки й невдовзі померла.

Тим часом Меридіана, зовсім не скаржачись на тяжку роботу, виконувала її вельми успішно, вміло допомагаючи собі чаклунськими секретами, яким навчила її Белсунсіна, а Барбаста про це не здогадувалась. Щоразу, коли зла фея з’являлася перед Меридіаною, королівна зустрічала її надзвичайно привітно, благаючи дати ще якесь доручення, і запевняла, що згодна виконувати найтяжчу роботу, аби догодити найдобрішій феї.

Здивована терпінням королівни, Барбаста щодня вишукувала для неї нові, все складніші завдання, як, наприклад, збирати по зернині міру проса, загрожуючи жахливими муками, якщо Меридіана не дорахується хоч одного зернятка. Королівна завжди справлялася з будь-якою роботою, не забуваючи при цьому дякувати феї за її ласку.

Переможена слухняністю Меридіани, зла фея втомилася дошкуляти їй тяжкими завданнями і, завітавши якось до Белсунсіни, яку знайшла у вельми пригніченому стані, спитала про причину такого смутку. Добра фея, не криючись, повідала їй про своє горе, вихваляючи до небес красу, характер і чудові таланти Меридіани, й залилася сльозами, розповідаючи про це. Барбаста, яка і сама вже впевнилась у перевагах королівни, розчулилась, уздрівши сльози подруги, й пообіцяла привести її на Південний пік за умови, що Белсунсіна примусить чарівну королівну любити і її.

Добра фея пообіцяла виконати все, що просила Барбаста. Вже наступного дня зла фея прибула на Південний пік у супроводі королівни, і Белсунсіна мало не вмерла від радості, побачивши милу дівчину. Вона намагалася розрадити Меридіану в тяжкому горі, викликаному смертю матері; обидві феї, ніжно обійнявши королівну, пообіцяли замінити їй матінку і не приховувати від неї жодного із своїх секретів. Чаклунки одразу ж подарували їй перстень, який захищає від усіляких підступів заздрісних фей.

Довго ще оплакувала Меридіана свою дорогу матінку і згодом побудувала для неї на вершині гори мавзолей. Ця втрата змусила королівну замислитись над нещасною долею смертних, яким загрожує безліч небезпек і лихих пригод, бо навіть великі світу цього не можуть уникнути фатального перебігу змін у своїй долі; тоді вона остаточно зміцніла на думці, яку так часто навіювала їй мати-королева: вести доброчесне життя, відмовитись від спілкування, з людьми і, користуючись прихильністю фей, докласти всіх зусиль до вивчення планет. Перейнята цими думками, вона Ще дужче прихилилася до Белсунсіни, яка вчила її всьому тому, що знала сама.

Барбаста тепер любила королівну не менше, ніж її подруга, і теж розкрила їй свої секрети. Меридіана відвідувала зібрання фей, де всі добре ставились до неї, оскільки переконались — вона посвячена в таємниці чаклунства й цілком відчужена від мирського життя. Отже, феї вирішили прийняти її до свого товариства. Меридіану зворушила подібна честь, однак, коли під час церемонії їй запропонували прибрати подобу дракона, аби мати дар ілюзії, вона відмовилась, не маючи бажання когось вводити в оману.

Ставши феєю, Меридіана думала тільки про те, як скористатися знаннями чаклунства, щоб допомогти пригніченим людям. Своїм житлом вона обрала печеру біля підніжжя Піренеїв, прикрасила її безліччю довершених статуй — те помешкання й до цього часу називають Печерою Меридіани. Вона побувала у всіх частинах світу під приводом відвідин фей, своїх подруг, яким підносила багаті дарунки, але насправді пустилася в мандри для того, щоб дізнатися про життя усіх народів світу. Із прикрістю молода фея побачила: усюди злостивість, невірність, безсилля, лукавство, і нема жодної людини, яка була б цілком щаслива і не бажала більше нічого на світі. Це викликало у Меридіани велике співчуття до людських бід і зміцнило намір завжди допомагати нещасним.

Під час своєї подорожі Меридіана ніколи не пропускала нагоди зробити добро. В Індії, у феї Мальмек, королівна помітила в палаці дівчину дивовижної краси, яка мусила готувати підстилку для п’ятдесяти верблюдів. Здогадуючись, що тут криється щось незвичайне, Меридіана спитала у дівчини, хто вона. Красуня зізналася — є дочкою короля Мономотапи, а мачуха, бажаючи помститися за те, що королівна не захотіла вийти заміж за одного з її братів, попросила фею Мальмек викрасти її. Фея зачарувала королівну на триста років, з яких минуло лише двісті; сказавши це, дівчина розплакалась і попросила Меридіану не відволікати від роботи, бо коли не закінчить своєчасно, чотири старі наглядачки поб’ють її: від першої вона дістане п’ятдесят ударів палицею по п’ятах, від другої — стільки ж по плечах, від двох інших по двадцять п’ять по животу і сідниці. Жахнувшись від такої жорстокості, Меридіана вдарила чарівною паличкою по каменю, тієї ж миті в стійлі верблюдів з’явилися нові підстилки. Прекрасна індуска, вражена таким дивом, вирішила, що Меридіана — велике божество, і умиваючись сльозами, благала фею зглянутись над нею. Меридіана заспокоїла її і обіцяла допомогти. Поговорила про неї з Мальмек і вельми наполегливо просила змилуватись над нещасною, на що фея погодилась. Меридіана поспішила до королівни й повідомила, підносячи тій біле плаття, що за годину вона опиниться у кімнаті, звідки була викрадена, в тому ж вбранні і такою ж юною й прекрасною, як і двісті літ тому. І справді, королівна потрапила до палацу свого батька, але оскільки за такий тривалий час багато чого змінилося і королівство перейшло до іншого роду, ніхто її не впізнав.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: