TOU

Королева Місяця

Джоан Айкен

Жила колись дівчинка на ім’я Тенсі.

Батько її працював землекопом. Разом з іншими робітниками він розчищав будівельні майданчики, коли треба було будувати будинок, прокладати труби або нову дорогу.

Дівчинка росла без матері, і доглядати її було нема кому. Тому батько брав її з собою. І поки чоловіки копали, вона бавилася поблизу.

Разом із землею робочі викидали каміння, розбите скло. Тенсі збирала камінці й будувала з них гарні замки. Зі шматочків скла та порцеляни складала дивовижні візерунки.

Іноді вона знаходила старовинні наконечники стріл, розбиті люльки та кістки. Кілька разів їй траплялися старовинні монети. Батько забирав їх, обіцяючи віддати до музею.

У них ніколи не було грошей: заробіток землекопа невеликий. Жили вони у вагончику для перевезення бігових коней. Батько Тенсі знайшов його в якомусь провулку. Вагончик був не дуже важкий, і він сам його прикотив.

Житло вийшло непогане, але затісне. Тільки два ліжка помістилися в ньому. І коли йшов дощ, Тенсі з батьком снідали лежачи. Найчастіше вони їли хліб із варенням.

А за гарної погоди вони снідали на вулиці.

Батько Тенсі перевозив вагончик з однієї будови на іншу.

Останнім часом він працював у Лондоні, де на величезному пустирі будувався новий овочевий ринок. Копати землю треба було багато місяців, і батько був задоволений роботою. А Тенсі не подобалося запорошене, відкрите всім вітрам місце в центрі міста. І вона часто вередувала.

– Як тобі не соромно! – одного разу сказав батько. – Раніше тут були вулиці, будинки, дуже багато будинків. Колись тут жила і твоя прапрабабуся.

– Невже! – вигукнула Тенсі. – А як її звали?

– Звали її Дідо, так само, як твою маму. Вона вийшла заміж за багатого чоловіка і поїхала звідси.

Після цього Тенсі дуже уважно почала ритися в землі. Вона сподівалася знайти хоч щось із речей своєї прапрабабусі.

І незабаром дівчинка знайшла олов’яну ложку. На ложці було щось надряпано.

Вона довго й пильно роздивлялася напівстертий напис. І їй здалося, що на ложці написано: «Дідо».

– Що значить Дідо? – запитала вона в батька.

– Гм! Не знаю, – сказав він. – Напевно, це слово зникло з ужитку.

Разом із батьком Тенсі працював хлопець на ім’я Морган. Він копав землю, щоб заробити гроші на навчання в коледжі.

– Дідо – це ім’я королеви, – пожартував Морган.

«Напевно, той багатий чоловік, який одружився з моєю прапрабабусею, був королем», – подумала дівчинка.

– А що означає ім’я Тенсі? – запитала вона у Моргана.

– Це назва квітки, – пояснив юнак. – Вона росте на відкритих місцях і трохи схожа на маргаритку.

– А як виглядає маргаритка?

– Ти ніколи не бачила маргаритку?

– Не бачила, – сказала Тенсі. – Хіба вона може тут рости?

– Так, – погодився Морган, окинувши поглядом величезний запорошений пустир. – Ти маєш рацію. Послухай, якщо батько не проти, в неділю ми з тобою поїдемо за місто.

Батько Тенсі не став заперечувати. У вихідні він любив добряче поспати.

Тенсі завжди жила з батьком у місті. Адже земляні роботи найчастіше потрібні в містах. І дівчинка жодного разу не бувала в полі, в лісі, біля струмка.

І ось чудового недільного ранку Тенсі з Морганом вирушили на автобусі за місто. Їхали вони довго.

Нарешті автобус зупинився. Вони попрощалися з водієм і попрямували по дорозі повз церкву. Потім пройшли через подвір’я птахоферми. Кури клювали зерно, а голуби, сівши на кам’яній огорожі, воркували від задоволення.

У дворі, біля самої огорожі, вони побачили світло-жовті квіти якоїсь рослини. Квіти сильно пахли.

– Це і є Тенсі, або пижма, – сказав Морган. – А он там – маргаритки.

Вони підійшли до луки. Трава була Тенсі по груди. У траві виднілися квіти, і весь луг від них здавався білим. Квіти пахли не так сильно, як пижма, але приємно.

Яскраво світило сонце, а десь високо в небі літала пташка і співала свою нескінченну пісеньку.

– Це маргаритки? – Тенсі показала на квіти.

– Це місячні маргаритки, – жартома сказав Морган.

– Отже, такі ж квіти ростуть на Місяці?

– Можливо.

Вони взяли з собою з дому пиріжки з м’ясом і з апетитом поїли.

А потім Морган приліг на траву й заснув.

Тенсі гуляла лугом, поки не натрапила на струмочок. З гілок і землі вона спорудила греблю, а з каменів побудувала острівець. Потім дівчинка нарвала місячних маргариток і встромила їх у зелений мох на острівці. Здавалося, ніби вони давно там ростуть.

Тенсі заходила у воду мало не по коліно, і її джинси добряче промокли. Вона зняла куртку і стала носити в ній землю і каміння. І від цього дірок в курточці тільки побільшало.

Морган прокинувся і порадив Тенсі вдягнутися. Вони погуляли ще трохи, а потім сіли в автобус і поїхали додому до Лондону.

Вночі дівчинка спала погано, їй приснився дивний сон. Уві сні вона бачила себе на Місяці, великому і круглому, як арена цирку. Місяць був вкритий білими квітами. Їх рвала дівчинка на зріст не вище за Тенсі.

– Здрастуй, – сказала вона. – Мене звати Дідо. А тебе як?

– Тенсі, – відповіла Тенсі.

– Ах, то ти моя праправнучка!

– Я знайшла твою ложку, – повідомила Тенсі й дістала її з кишені джинсів.

– Так, це моя ложка, – погодилася Дідо. – Цією ложкою я любила їсти кашу, коли жила на вулиці Дев’яти В’язів. А тут я – королева Місяця.

Сторінки: 1 2 3

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.9 / 5. Оцінили: 19

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Королева Луны”

Джоан Айкен

Видавництво: “Детская литература”, 1992 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: