Королівська дочка

Жили були король з королевою, у них була єдина дочка, яку вони дуже любили і оберігали, як зіницю ока. Французький король прислав до неї сватів, але король і королева відповіли, що вона ще надто молода. Через рік за принцесу сватався король іспанський, але батьки її йому відповіли: принцеса ще занадто молода. Французький та іспанський королі розсердилися на це, змовилися між собою і, покликавши чаклуна, сказали йому:

— Ти повинен зачарувати принцесу і чаклунство це має бути якнайгірше.

— За місяць чари будуть готові.

Минув місяць і чаклун з’явився до королів.

— Подаруйте їй обручку, і коли вона проносить її добу, ви побачите, що з нею станеться.

Але королі не могли подарувати принцесі цієї каблучки, бо вони посварилися з її батьками.

— Ну, я придумаю що-небудь, — сказав король іспанський і придумав ось що: він переодягнувся в мандрівного торговця і найняв крамничку якраз проти вікон королівського палацу, де мешкала принцеса.

Іспанський король прийшов до неї і приніс із собою в особливій скриньці чарівну каблучку. Королева купила кілька дрібниць і побачивши, що дочка нічого не купує, запитала її: «А ти хіба нічого не хочеш придбати?»

— Та в нього немає нічого хорошого.

— У мене є рідкісна каблучка, вона вам, мабуть, сподобається, — сказав тоді переодягнений король, і показав принцесі зачарований перстень.

— Що ви за нього хочете? – Вигукнула принцеса.

— Цьому перстню немає ціни. Я візьму за нього стільки, скільки ви самі призначите.

Йому дали величезну суму грошей, і він пішов.

— О, як гарно, яка краса, — говорила принцеса.

Але пройшла доба і раптом на весь палац пролунав її голос.

– Ой! Ой! Ой! – кричала вона.

На її крик прибігли король, королева та придворні дами.

– Ой, не підходьте, не підходьте, – закричала їм принцеса, я стала вапняною.

І справді, тіло бідної дівчини стало вапняне. Король та королева були невтішні. Зібрали державну раду.

— Ваша Величність, — сказав один із міністрів, — оголосіть усьому вашому королівству, що той, хто вилікує принцесу, стане вашим зятем.

І ось король відправив слуг з наказом ходити по всіх містах і селах, трубити в труби, бити в барабани і таким чином збирати народ на площах, а потім оголошувати, що той, хто вилікує принцесу, стане королівським зятем.

У цей час у одному великому місті, жив один дуже бідний хлопець. Побачивши, що вдома в нього мало не вмирають із голоду, він одного разу сказав батькові:

— Тату, благословіть мене, я хочу йти шукати своє щастя.

— Бог нехай благословить тебе, сину мій, — сказав батько.

Юнак попрощався з рідними і вирушив у дорогу. Вийшовши в поле, він зустрів на одній стежці натовп хлопчаків, які голосно кричали і кидали каміння в жабу, з наміром убити її.

– Що вона вам зробила? Вона теж божа тварюка, залиште її, — сказав молодик.
Побачивши, що хлопчаки не слухають його, він скочив у середину юрби і розігнав їх.
Молода людина пішла далі, йшла, йшла і зустріла царських слуг; вони били в барабан, скликали народ і кричали: «Хто вилікує принцесу, той стане королівським зятем».

— Що ж із принцесою? — спитав юнак.

— Вона стала вапняною.

Хлопець уклонився і пішов собі далі своєю дорогою, доки його не застала ніч у якійсь долині. Наш юнак почав дивитися навколо, де б лягти і відпочити, при цьому він обернувся назад і побачив біля себе гарну жінку. Хлопець здригнувся.

— Не бійся, я — фея і прийшла сюди, щоб подякувати тобі.

— Шановна фея, є на світі одна принцеса, що стала вапняною, і король оголосив, що той хто її вилікує, стане королівським зятем. Вкажіть мені, як дістати для неї ліки, і я буду цілком щасливий.

Фея відразу ж подала йому шпагу і сказала:

— Візьми цю шпагу і йди прямо. Ти прийдеш до лісу, наповненого зміями та хижими звірами. Не лякайся їх, іди все вперед і ти дійдеш до палацу злого чарівника, який зачарував принцесу: підійди до цього палацу і тричі постукай у ворота.

— А якщо я тобі знадоблюсь, — додала вона, — то приходь сюди і ти знайдеш мене.

Нарешті він прийшов до палацу злого чарівника і постукав тричі у ворота.

— Зухвалий смертний, навіщо ти прийшов сюди? – пролунав голос зсередини.

— Якщо ти справжній чарівник, то ти маєш негайно битися зі мною, — відповів наш юнак.

Чарівник розлютився і відразу ж вийшов з палацу. Він був озброєний з ніг до голови, але тільки-но побачив у руках юнака подаровану йому феєю шпагу, як відразу ж скрикнув: «Ой, який я нещасний!».

— Зніми чари з принцеси і я не вб’ю тебе, — сказав йому юнак.

Чарівник покірно витягнув з кишені перстень і подав його юнакові, сказавши:

— Візьми цей перстень, одягни його на мізинець лівої руки принцеси і чари втратять силу.

Наш юнак дуже зрадів і одразу подався до короля.

— Ваша Величносте, чи правда, що той, хто вилікує царівну, буде королівським зятем? — спитав він.

— Так, правда, — відповів йому король.

— У такому разі я готовий її вилікувати, — сказав наш юнак.

Покликали принцесу, всі придворні з цікавістю обступали їх, але тільки-но одягли їй перстень, як вона спалахнула яскравим полум’ям.

Під час спільної метушні нашому юнакові вдалося втекти і, не відпочиваючи жодної хвилини, він прибіг нарешті до того місця, де йому з’явилася фея.

– Фея, де ти? – Закричав він.

— Я до твоїх послуг, — відповіла фея.

Юнак розповів їй про нещастя, що трапилося з принцесою.

– Чарівник обдурив тебе!

І фея докладно розповіла юнакові, що йому треба зробити.

Юнак відразу ж вирушив у дорогу, прийшов до палацу злого чарівника і тричі постукав у його ворота.

— Зухвалий, навіщо ти прийшов сюди? – почувся голос зсередини.

— Якщо ти справді чарівник, то мусиш знову боротися зі мною, — відповів юнак.

Чарівник розсердився і вийшов із палацу. Але тільки побачив кинджал феї, то відразу впав перед юнаком на коліна.

— Подаруй мені принаймні хоч життя, — благав він.

— Лиходію, чарівнику, ти обдурив мене! Тепер я посаджу тебе на ланцюг до тих пір, поки з царівни не буде знято прокляття.

— Я бачу ти сильніший за мене, — сказав чарівник. — Повернися до принцеси, зніми в неї з пальця ту каблучку, що подарував мандрівний торговець і чари буде знищено.

Юнак знову прийшов до короля.

— Ваша Величність, вибачте мені, не я був винен у цьому нещасті, а злий чарівник. Знімемо з пальця царівни перстень, куплений у мандрівного торговця, і чари пропадуть.

Так і сталося. Тіло царівни справді знову стало таким самим, як і у всіх людей, але вона була схожа на якийсь обрубок: у неї не було ні язика, ні очей, ні вух і вся вона здавалася обгорілою головешкою.

Тому юнак знову побіг у ту долину, де зустрівся з феєю.

– Фея, де ти? – крикнув він.

— Я до твоїх послуг, — відповіла фея.

Юнак розповів їй про свою невдачу.

— Ти знову дав себе обдурити, — сказала фея і знову послала його до злого чарівника і розповіла, як йому треба вчинити.

Вона розповіла юнакові, як і що треба було робити.

І юнак знову вирушив у дорогу. Ішов він, ішов і, нарешті, прийшов до палацу, точнісінько такому як палац чарівника. Хлопець постукав у ворота.

– Хто ти? І що тобі треба? — спитав зсередини голос.

— Мені потрібна чарівниця Золотий Ріжок.

— Зрозуміло, тебе прислав мій брат. Що ж йому треба від мене?

— Йому потрібний шматочок червоної тканини.

– На, бери!

І Золотий Ріжок жбурнула йому у вікно шматочок червоної тканини, вирізаний у вигляді язика. Він узяв його і вирушив далі. І ось він прийшов до гори, на половині якої стояв палац. Він знову застукав у ворота.

– Хто ти? І що тобі треба? — почувся голос.

– Я шукаю чарівницю Золоту Ручку.

— Розумію, — відповів голос, — тебе прислав мій брат, чого ж йому від мене треба?

— Йому потрібні два зернятка сочевиці.

– На ось, візьми.

І Золота Ручка кинула йому у вікно два зернятка сочевиці. Він підняв їх, пішов далі і, нарешті, прийшов у долину, де знаходився ще один такий самий палац, як палац чарівника. Наш хлопець знову постукав у ворота.

— Хто ти і що тобі треба? — почувся голос.

— Мені потрібна чарівниця Золота Ніжка.

— Тебе прислав мій брат. Що йому треба?

— Йому потрібні дві равликові мушлі.

– На бери, — і Золота Ніжка викинула йому з вікна мушлі. Після цього наш хлопець повернувся до чарівника.

— Я приніс усе, що ти наказав, — сказав він.

Чарівник розповів йому, що треба з усім цим робити, і хлопець думав уже піти.

— Як, ти хочеш лишити мене зв’язаним? – сказав йому чарівник.

— Ти заслуговуєш на це, але я звільню тебе.

Хлопець звільнив чарівника і вирушив до королівського палацу.

Прийшовши до принцеси, він розкрив їй рота, вклав у нього шматочок червоної тканини і принцеса відразу ж почала говорити; потім узяв два зернятка сочевиці і приклав їх до сліпих очей принцеси, і вона одразу почала бачити; потім узяв мушлі, і приклав їх до тих місць, де мали бути вуха принцеси.

Мушлі відразу ж приросли і перетворилися на справжні вуха.

Тоді юнак обернувся до короля і сказав йому:

— Ваша Величність, тепер я ваш зять.

І король сказав принцесі:

– Ось твій чоловік.

Принцеса і юнак поцілувалися в присутності всього двору, а за кілька днів відбулося їхнє весілля.