TOU

Королівські зайці

Норвезькі народні казки

У одного старого було три сина. Старшого звали Пер, середнього Поль, а молодшого Еспен, на прізвисько Лежибока. Хоча, якщо правду казати, всі троє були ледарями. Робити вони нічого не хотіли тому, що для будь-якої роботи вони, бачте, були занадто гарні, а для них будь-яка робота була занадто погана.

Якось раз почув старший брат Пер, що король шукає пастуха для своїх зайців, і каже:

— Ось ця робота для мене! Ні турбот, ні клопотів. Зайці ж не корови і не коні: їх ні купати, ні поїти, ні їсти давати не треба… А честь чимала — як-не-як самому королю служиш!

Батько став його відмовляти.

— Та куди тобі, синку, в пастухи найматися! Зайців пасти — не ворон в небі рахувати. Ти ось з ранку до вечора на дивані вилежуєшся, так тобі з боку на бік повернутися ліньки, а підеш в заячі пастухи — тільки встигай на всі боки крутитися.

Але скільки не говорив батько, лише марно слова витрачав.

Якщо вже Пер що-небудь вбив собі в голову — значить, так тому і бути. Закинув він дорожній мішок за плечі і пішов найматися до короля.

Йшов він, йшов і зайшов так далеко, що далі, здається, вже нікуди. Раптом бачить: біля самої дороги стоїть пень, а біля пенька стара. Тупцює стара на одному місці, а відійти не може, ніби хтось її прив’язав. Тільки насправді ніхто її не прив’язуватися, а просто це ніс у неї в розщелину потрапив, і не дає відійти від пня.

Як побачив це Пер — давай реготати!

Розсердилася стара.

— Ну чого зуби скалиш? — каже. — Ти б краще допоміг мені. Ось уже сто років минуло, а я далі свого носа нічого не бачу. Макової росинки в роті не тримала, крихти не куштувала.

Пер зареготав ще дужче.

— Ось це потіха так потіха!.. Ну, коли ти сто років терпіла, так можеш ще сто потерпіти! — сказав Пер. І пішов далі.

Прийшов він в королівський палац і зажадав, щоб його провели прямо до короля.

Король сидів на золотому троні в короні і мантії.

Він милостиво прийняв Пера, і вони швидко про все домовилися. Роботи від Пера не було потрібно ніякої, тільки пасти зайців, а їжу і платню король призначив йому прямо королівські. Правда, король сказав, що, якщо хоч один заєць з його королівської череди пропаде, у Пера виріжуть з спини три ременя шкіри , а самого його кинуть живим в зміїний рів. Та Пера не так-то легко було залякати. Він і слухати про це не став і одразу зажадав собі королівську вечерю.

На другий день Пер пішов пасти зайців.

Зайці виявилися слухняними і сумирними, як ягнята.

Вони чемно йшли лугом, і жоден з них не відбився від череди навіть на півкроку. Але тільки-но Пер дійшов до лісу, як зайці, немов за ними мчала зграя псів, кинулися врозтіч, хто куди. Пер з ніг збився, ганяючись за ними, та де там! Хіба зайця наздоженеш!

Цілий день бігав Пер по горбах, по горах, але не спіймав навіть самого маленького зайченятка.

Так і повернувся він в королівський палац один, без череди.

А в палаці його вже чекав кат з гострим ножем в руках. Кат вирізав у Пера з спини три ременя шкіри і кинув його в зміїний рів.

Одним словом, що король пообіцяв, то Пер і отримав.

Минуло небагато часу, і став середній брат Поль збиратися в  дорогу. Теж легкої роботи захотів.

Вже як тільки батько його не відмовляв! Але Поль, так само як Пер, і слухати його не став. Закинув Поль дорожній мішок за спину і пішов найматися в королівські пастухи.

Ну, про це і розповідати довго не варто. Все, що сталося з Пером, сталося і з Полем.

По дорозі побачив він ту ж саму стару і побажав їй, так само як і його старший братик, простояти, не сходячи з місця, ще сто років.

Потім він прийшов в королівський палац, найнявся в пастухи, вранці вийшов з воріт палацу з цілою чередою, а ввечері повернувся без єдиного зайця.

Ну і далі все було точнісінько, як з його старшим братом: вирізали у Поля зі спини три ременя шкіри, а самого його кинули в зміїний рів.

Прийшов час Еспену збиратися в дорогу.

— Чим я гірше братів? — каже Еспен. — Зайців пасти — справа не важка. Лежи собі, вилежуйся, грійся на сонечку та по сторонам дивись. Від такої роботи гріх відмовитися.

— Та що ти, синку! — каже йому батько. — Не берись не за свою справу, не по тобі ця робота. За таким звіром, як заєць, не те що бігати — птахом літати треба. А ти, як муха, що прилипла до смоли, повзаєш. До ніг у тебе немов гирі прив’язані. Зайця зловити — не те що блоху рукавицею вбити. Пропадеш ти, як пропали твої старші брати. Краще б ти вдома сидів. А робота і тут знайдеться.

Але Еспен і слухати батька не став. Не довго думаючи закинув він дорожній мішок за плечі і відправився в дорогу.

Йшов він, йшов і порядком зголоднів. Раптом бачить — край дороги стоїть пень.

“Ось сяду я на цей пеньок та й підкріплюсь трохи”, – думає Еспен.

Підходить — що за диво! — стара носом в пень вросла.

— Добрий день, бабусю! — каже Еспен. — Що це ти тут стоїш? Носик свій гостриш?

— Яке там — ніс точу! Хотіла я собі трісок наколоти, обід зготувати, — каже баба, — та й потрапила ненароком носом в щілину. Сто років біля цього пня стою, сто років не пила, не їла, і ніхто мене не пожалів, ніхто не пошкодував, ти перший ласкаве слово сказав. Допоможи ніс витягнути, а вже я тобі віддячу, в боргу не залишуся.

Сторінки: 1 2 3 4 5

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.9 / 5. Оцінили: 7

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Асбйорнсен П.К. — На схід від сонця й на захід від місяця”
Видавництво “Карелія”, м. Петрозаводск, Росія, 1987.
Переклад з норвезької на російську – А. Любарская
Переклад на українську — Tales.org.ua

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: