Коров’ячий зоопарк

Мама Му та інші корови стояли у корівнику. Господар щойно приніс їм оберемок свіжої трави. Мама Му дивилася на всі боки. Дивилася на мух, що дзижчали навколо неї, і на котів, які тут жили, які пили молоко з консервних банок. Десь на підлозі шаруділа мишка.

Мама Му подивилася на корів. Вони махали хвостами, жували та пили воду.

— Му-у-у… — Це Пістрявка знайшла в сіні щось особливо смачне. Як їй пощастило.

Он там пила Роза. Її охопила така спрага, що, схоже, одна вип’є всю воду. А Зірочка намагалася зловити муху, що сиділа у неї на чолі. Як весело в корівнику! Майже постійно щось відбувається.

Вона подивилась у вікно.

Хоп-хоп-хоп, Ворон прилетів і сів на вікно..

— Привіт, Вороне, рада тебе бачити!

– Привіт, Мамо Му. До чого мені тебе шкода.

– Му-у-у? Чому шкода?

– Ну звичайно. Така нудьга стояти весь час у корівнику.

Ворон сів, закинувши ногу на ногу. Подивився на свої кігтики.

– Му-у-у, що в тебе сталося?

Ворон потягнувся і почав дивитися в стелю.

– Сьогодні я літав дуже далеко, – сказав він. – І бачив зоопарк.

– Зоопарк? – Запитала Мама Му.

– У Фюрювік, – сказав Ворон. – Там зоопарк. Багато звірів. І туди приходять люди. Вони приїжджають здалека, щоб подивитись на звірів.

— Невже? Му-у-у, але тут теж багато звірів.

— Я бачив зебр і мавп, павичів та крокодилів, — продовжував Ворон і помахав крилами.

– Крокодилів! Ой ой!

– Так Так. Але крокодилів, як на мене, краще розглядати з висоти пташиного польоту, — сказав Ворон.

— Для цього треба вміти літати, — сказала Мама Му.

— Дехто вміє.

Мама Му похитала рогами і помахала хвостом.

— Му-у, як це цікаво, Ворон. А знаєш, ми можемо влаштувати тут зоопарк!

– Кар-р р! Тут?

— Звісно, ​​тут багато звірів, — весело сказала Мама Му.

Ворон покрутив головою, щоб все оглянути.

— Чимало звірів? — спитав він.

– Так. У хазяїна є пес. А тут коти! — Мама Му показала на них. – І кури!

— Пси, коти та кури? Ущипніть мене за пір’я, — сказав Ворон.

– А ще миші, Ворон! У корівнику є миші! – Закричала Мама Му.

Ворон злетів.

— І по-твоєму, люди приїжджатимуть здалека, щоб подивитися на мишей?

– А мухи, Ворон! Тут стільки мух! Чуєш, як вони дзижчать?

– Я лечу додому, – сказав Ворон. – Мухи! Вона робитиме мушиний зоопарк!

— А мурахи… — Мама Му думала і згадувала нових і нових звірів.

Ворон приклав крило до чола.

— Мурашиний зоопарк, — промимрив він.

— Але ж тут є мурахи, Ворон. Подумай про це!

— У мене віднімуться крила!

— Послухай, Вороне… Хробаки! – Згадала Мама Му. — Є ще хробаки, Ворон.

– Кар-р-р! І відвідувач приходитиме до зоопарку з лопатою!

Копай ось тут!

Не потрапиш додому, поки

Не побачиш хробака! –

пробурчав Ворон.

— Хробаки — дуже кумедні звірята. Від них велика користь землі, сказала Мама Му. — І ще є мурахи. Ти подумай, як багато у світі мурах. Давай зробимо зоопарк із звичайнісіньких звірів, Ворон?

Ворон підстрибнув:

— Комарі, мурахи, хробаки! Ні! Якщо ми щось робитимемо, то точно не такого зоопарку! Тоді згадай про плотвичок і окунів. З маленької брудної калюжі, де далі півметра нічого не видно. Ні ніколи! Ні за які пряники! Ля фініта Маргарита! Капут! Кінець справі вінець!

Ворон був страшенно обурений. А Мама Му продовжувала розмірковувати:

– А корови, Ворон! Як це я забула про них? Є ще корови!

— Великі мої страждання, — промимрив Ворон.

— А бичок-малючок, — сказала Мама Му і нахилила голову.

– Він називається Бик!

— Такий милий, — зітхнула Мама Му.

– Що ти говориш? – закричав Ворон. — Від ока до ока цілий метр!

— Уявляєш, це буде зоопарк із одних корів, — сказала Мама Му і склала передні ноги на грудях.

– Коров’ячий зоопарк! — Ворон мало не задихнувся. — У зоопарку мають бути зебри, мавпи, павичі та крокодили! А не корови!

— Діти господаря були у дельфінарії на Колмордені, — сказала Мама Му. — Вони бачили там дельфінів, що стрибали. А тут можна буде побачити корів, що стрибають!

– Винесіть мене звідси! — сказав Ворон і заплющив очі. Крила його повисли.

— А ще є птах ворон!

Ворон розплющив очі і не рухаючись дивився невідомо куди.

– Що?

— Але є ще й ворон. Можливо, людям буде цікаво дізнатися, як виглядає ворон, і вони приїдуть здалеку, — сказала Мама Му.

– Ти сказала “ворон”?

– Му-у-у, ну так, сказала. “Ворон” – так я сказала.

— От і мені здалося, що ти сказала. “Ворон”, як мені почулося, сказала ти. Тут є, звісно, ​​ворони. Наприклад, я – ворон.

Ворон почав ходити туди-сюди.

— Я міг би, наприклад, сидіти за фіранкою, — сказав він. — А на фіранці написано «Ворон. 10 крон». І вони могли б відсунити фіранку і подивитися на мене.

— І ти платитимеш кожному по десять крон за те, щоб він подивився на тебе? – Здивувалася Мама Му.

– Кар-р-р! Н-ні, це вони платитимуть мені, щоб подивитися на мене!

Він зробив рупор із крил і гучним голосом сповістив:

– А тепер реклама! Воронячий зоопарк! Приходьте і дивіться!

Інші корови в корівнику повернули голови і дивилися на Ворона.

– Му-у-у, Воронячий зоопарк? – сказала Мама Му.

– Буде зроблено! – закричав Ворон. – Негайно! Воронячий зоопарк! Чому це в зоопарку обов’язково мають бути зебри та мавпи, павичі та крокодили? Досить і Ворона. Так я думаю.

Буде прекрасно! Ось такий зоопарк нам потрібний!

Коли Ворон пісню співає, Інші йому підспівують.

Він заспівав і почав плескати в такт крилами. Потім злетів і зробив коло довкола Мами Му.

– Рекламний щит на дорозі! – закричав Ворон. — Що б там написати? Нехай буде так:

«Воронячий зоопарк. 500 метрів»

Кар-р-р! — Ворон приклав крило до чола. – Птахи! Як зробити так, щоб усі птахи дізналися про це і могли подивитися на Ворона?!

— Му-у-у, і як вони дізнаються про це?

— У тому й річ. Хвилинку! Я придумав! Ми причіпемо рекламу до повітряних куль і вона полетить. Птахи побачать, коли піднімуться у повітря.

Він заспівав і почав відбивати такт крилами.

— Знаєш, Мамо Му? На табличці можна написати:

«Хочете побачити, як Ворон відбиває такт крилами? 15 крон».

— П’ятнадцять крон, щоб подивитися, як ти відбиваєш такт крилами? Му-у-у, яка дурниця! – сказала Мама Му.

— Мовчи, корове. А то я вимагатиму двадцять крон. Слухай! — раптом голосно закричав він. – Годування! Звірів треба годувати! Мене, наприклад. На табличці буде написано:

«Годування звірів. Наприклад, піцею. 25 крон».

– Що? Люди приїжджатимуть здалеку, щоб заплатити двадцять п’ять крон і нагодувати тебе піцою? Му-у-у, Ворон!

Ворон почухав голову. Він думав.

– Мда. Мабуть, можна обійтися старими млинцями. Я напишу на табличці:

«Млинці. Бажано з полуничним варенням».

— Слухай, Вороне. А скільки всього воронів, ну, приблизно, буде у воронячому зоопарку? – Запитала Мама Му.

– Один! Мене одного цілком вистачить.

Мама Му мовчки стояла й роздумувала. Подивилася на всі боки в корівнику. Інші корови стояли і жували, витріщали очі і махали хвостами. Мухи тихо дзижчали.

– Знаєш що, – сказала вона. — Му-у-у, не думаю, що решта корів погодиться влаштовувати воронячий зоопарк, якщо в ньому будеш тільки ти, Тоді вже краще зробити коров’ячий зоопарк.

Ворон довго мовчав.

– Ось як? Кар-р-р! У такому разі я лечу додому. Бувай, мені треба дещо принести з дому.

—Бувай, — тихо сказала Мама Му.

Вона вийшла на пасовище. Там ще залишалася свіжа трави. Вона захопила губами більше трави.

— М-м-м, добре, коли росте трава. Їж, скільки хочеш. — Вона зітхнула і заплющила очі.

Хоп-хоп-хоп. Ворон прилетів з мотузкою у дзьобі.

– Привіт, Вороне. Рада тебе бачити! Що трапилося? Що ти приніс?

– Всі сюди! Всі сюди! – закричав Ворон. — Зараз ви побачите, як Ворон упіймає небезпечного звіра! Дуже небезпечного звіра, що втік із зоопарку!

— Му-у-у, у коров’ячому зоопарку нема ніяких небезпечних звірів, — сказала Мама Му.

– А кор-рови! Кар-р-р! Я зловлю небезпечну корову! Ось там! Он вона!

Ворон витяг крило і спробував змахнути мотузкою.

– Му-у-у, Ворон. Це ж я.

Ворон продовжував розмахувати мотузкою, і вона трохи заплуталася.

– Спокійно! – крикнув він. – Спокійно! Не треба хвилюватись! Я впіймаю звіра своїм ласо!

– Ласо?

Ворон кинув мотузку, яка великим клубком зависла на рогах Мами Му. Ворон у великому збудженні голосно закричав:

– Є! Я спіймав!!!

– Му-у-у! Навіщо ти прив’язав мене, Вороне? — Мама Му почала сердитися. – Не треба цього робити, Ворон. Я й сама можу йти. Без жодних мотузок.

– Мотузок, ти сказала? Ласо – ось як це називається. Ла-Со! Такими ласо ловлять небезпечних звірів, які звідкись втекли.

Мама Му зкинула клубок з голови і пішла до корівника.

Ворон полетів услід. Він склав крила рупором і кричав:

– Дивіться! Ворон веде небезпечного звіра!

І вхопився за хвіст Мами Му.

– Перестань дуріти, Вороне. І перестань мене штовхати.

– Я зловив небезпечного звіра! — крикнув Ворон, злетів у повітря і замкнув двері до корівника.

Мама Му спокійно підійшла до стійла. Ворон був дуже задоволений. Він вперся крилами в боки і подивився на Маму Му:

– Ось так. Буде на що подивитись відвідувачам — як спіймати небезпечну корову за допомогою ласо. А тепер мені час додому. Бувай!

Хоп-хоп-хоп.

— Бувай, Ворон, — сказала Мама Му, прихопила шматок сіна і замислилась. — Коров’ячий зоопарк — це непогана думка. Я думаю, вона матиме успіх. Але краще нам обійтися без ласо.