ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу!Слава Україні!

Кошеня Фіалка, або коробка з сюрпризом

Голлі Веб

Розділ перший

Коли машина рушила, Люсі притулилася лицем до автомобільного скла, сумно дивлячись назад, на свій будинок. Хоча він вже не був її будинком. Через кілька годин сюди приїде інша родина та інша вантажівка з речами, така сама, як та, що зараз гуркотіла дорогою перед машиною її батьків.

Витерши сльози, вона глянула на Морквинку і Лисичку, двох доброзичливих кішечок із сусіднього будинку, які спочатку сховалися, налякані метушнею і шумом, піднятим вантажниками, а тепер повернулися на своє звичне місце на стіні між її та сусідським садом.

Вони любили грітися на сонечку, лежачи на теплій цеглині, а Люсі любила гладити їх і грати з ними, уявляючи, що це її власні кішки. Вона мріяла, щоб у неї була своя кішка і багато разів просила про це батьків, але ті завжди відповідали, що треба почекати, поки вона підросте.

Кішки, проводжали машину цікавими поглядами. Люсі опустила вікно і помахала їм. Морквинка нявкнула, зістрибнула зі стіни і вийшла на вулицю. Люсі сумно шморгнула носом. Їй досі не вірилося, що вона ніколи більше їх не побачить. А за кілька секунд машина повернула за ріг, і Люсі вже не бачила ні кішок, ні свого будинку.

– А скільки нам їхати? – запитав Кіран, старший брат Люсі, вийнявши навушник з вуха.

– Кілька годин, – відповіла мама. – До обіду ми будемо на місці!

– Ну хіба це не чудово – ми їдемо до нашого нового будинку! – захоплено підхопив тато.

Люсі знову шморгнула носом і промовчала, тільки ще дужче стиснула Смугастика, свого старого іграшкового кота. Їх будинок залишився там, позаду. Зараз вони їдуть туди, де будуть стіни і дах, але справжнім домом це місце не стане ніколи.

За всю поїздку Люсі не промовила жодного слова. Вона просто дивилася у вікно та переживала. Новий будинок. Нова школа. Жодного знайомого! Вона вже шалено сумувала за своєю найкращою подругою Еллі. У тої зараз мав розпочатися урок фізкультури. «Цікаво, а вона сумує за мною?» – подумала Люсі.

– Ми вже майже приїхали! – радісно вигукнула мама, і Люсі прийшла отямилася: вона замріялася, уявляючи, як вони разом з Еллі грають у футбол. – Дивись, Люсі, це наша вулиця. Ну, хіба тут не чудово!

Люсі промимрила собі щось під ніс. Тут справді було гарно. Красиві сади та затишні будиночки. Але це був не їхній будинок.

– Чудово, вантажники вже приїхали! Тоді давайте розвантажуватись! Напевно, ви хочете побачити свої нові кімнати? – Схоже, тато радів ще більше за маму, хоча, здавалося, радіти сильніше вже неможливо.

Нова кімната Люсі була величезною, набагато більшою за її стару кімнату, і мама із задоволенням це підкреслила.

– А ще ми пофарбуємо стіни у будь-який колір, який захочеш! – Пообіцяла вона, ставлячи на підлогу коробку з іграшками. – У світло фіолетовий, наприклад. Хочеш бузкову кімнату?

Люсі сіла на ліжко – вантажники поставили його в кутку – і озирнулася довкола, притискаючи до себе Смугастика. Вона намагалася радіти тому, що відбувається, але тут все було таким чужим.

* * *

Вихідні пролетіли в метушні та плутанині, всі розпаковували речі. Люсі почувала себе покинутою: мама та тато були щиро раді переїзду, і навіть Кірану новий будинок дуже сподобався. Схоже, по старому будинку сумувала лише вона.

І ось настав час, якого вона боялася найбільше: перший день у новій школі. Люсі була впевнена, що дитина, яка щойно переїхала, повинна відпочити від школи хоча б тиждень, а не одну-єдину п’ятницю, яка майже вся пішла на дорогу. Навіть Кіран плакав і скаржився, що нечесно ось так одразу змушувати їх йти до школи.

Люсі повільно пленталася за мамою через пустий ігровий майданчик – вони йшли до учительської.

– Дивись, шкільний сад! – весело сказала мама. – А тут ще й табличка, що вони мають ботанічний гурток. Тобі сподобається, вирощуватимете різні рослини!

– Мабуть, – пробурмотіла Люсі. Вона помітила оголошення футбольного клубу, хоча навряд чи їй вдасться потрапити до команди тепер, у середині навчального року. «Всі діти вже мають друзів, – сумно подумала вона. – А я, мабуть, так і залишусь сама».

Завуч зустріла їх і повела до нового класу Люсі. Щиро кажучи, нова школа була набагато кращою, ніж та, в яку Люсі ходила ще три дні тому, – але як було б добре опинитися у своїй старенькій обшарпаній школі! Дівчинка тихо йшла поруч, поки мама та завуч обговорювали новий комп’ютерний клас, а коли вони зупинилися біля дверей з табличкою «Клас місіс Вокер» і завуч запросила її зайти всередину, Люсі зовсім знітилася.

Вчителька, місіс Вокер, лагідно посміхнулася новенькій, а потім звернулася до класу:

– Діти, познайомтеся з Люсі. Вона днями переїхала до нашого району, і я сподіваюся, що ви з нею потоваришуєте.

Люсі почервоніла, не знаючи, куди очі подіти. Їй не сподобалося, що всі дивляться на неї. Місіс Вокер, бажаючи підбадьорити Люсі, сказала, що в класі на неї всі чекали і напевно їй тут дуже сподобається, як тільки вона освоїться на новому місці.

Люсі не мала жодного поняття про те, як освоїтися на новому місці, – досі їй не доводилося робити нічого подібного. Вона пішла в колишню школу прямо з дитячого садочку і знала там усіх і кожного.

– Сідай тут, Люсі. Орла та Кеті тобі допоможуть. – Місіс Вокер звернулася до дівчаток: – Дівчатка, ви ж покажете Люсі, де в нас тут що є?

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Котёнок Фиалка, или коробка с сюрпризом”
Голлі Вебб
Видавництво:”ЭКСМО”
2015 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: