TOU

Кошеня Фіалка, або коробка з сюрпризом

Голлі Веб

* * *

Наступного ранку Люсі лежала в ліжку обіймаючи Смугастика і раділа, що їй не треба вибиратися з ліжка і збиратися до школи. Вона намагалася знову заснути, але нічого не вийшло. Люсі зітхнула і оглянула кімнату. Вона так і не розпакувала свої коробки – все ще сподівалася, що раптом щось зміниться і вони повернуться назад у свій старий будинок. Але ця надія танула з кожним днем.

Від Кірана теж не дочекатися допомоги. Йому подобалася нова школа, а минулого вечора за вечерею він, як заведений, говорив про те, як гратиме у футбол зі своїми новими класними друзями, якими він вже встиг обзавестися. Мама із задоволенням обставляла і прикрашала кімнати, а тато з головою пішов у нову роботу… Тільки Люсі, як і раніше, дуже хотіла повернутися до старого будинку.

– Гей, Люсі! – Кіран постукав у двері її кімнати.

Люсі нічого не відповіла, але він не заспокоївся.

– Люсі! Вставай, соня! – Він трошки прочинив двері і заглянув усередину.

Люсі сіла на ліжку:

– Киш звідси! Тобі не можна заходити до моєї кімнати!

– Ну добре. Добре! Тільки вставай. У мами з татом для тебе сюрприз, вони чекають на кухні. Тобі напевно сподобається! – крикнув Кіран і з тупотінням побіг униз сходами.

Сюрприз! У Люсі всередині все стиснулося. Вони поїдуть назад додому! Вона вистрибнула з ліжка і побігла за Кіраном.

– Ми поїдемо додому? – Схвильовано видихнула вона, наздогнавши брата в самому низу сходів.

Кіран подивився на неї з подивом:

– Звичайно, ні, дурненька, ми вже вдома!

Люсі згорбилася і понуро попленталася слідом за Кіраном на кухню.

– Люсі! – Батьки радісно посміхалися їй, і від цього Люсі відчула себе зовсім самотньою.

– Зайчику мій, у нас для тебе сюрприз. Пам’ятаєш, ми казали, що як тільки сюди переїдемо, ти отримаєш подарунок? – І мама показала на велику коробку, що стояла на кухонному столі.

Люсі здивовано дивилася на коробку. Коли батьки говорили їм про переїзд, вони пообіцяли Кірану планшет і заразом натякнули, що Люсі теж буде мати особливий подарунок. Але вона так сумувала за домом, що зовсім забула про цю розмову.

Дівчинка дивилася на коробку і їй стало цікаво. Що б це могло бути? І тут коробка раптом запищала.

Люсі підійшла ближче. Вона зняла кришку і зазирнула всередину.

Усередині сиділо саме чудове творіння на світі. Кошеня з м’якою шерстю кремового кольору, величезними блакитними очима, шоколадно-коричневим носом і чудовими величезними вухами того ж кольору.

Люсі ойкнула. Кошеня!

Кошеня стурбовано глянуло нагору і нявкнуло. Звук вийшов досить дивний, схожий на дитячий плач, і Люсі захотілося взяти малюка на руки та погладити. І схоже, йому ця ідея теж була до душі. Кошеня встало, спираючись передніми лапами на стінку коробки, і сором’язливо висунуло голову назовні, дивлячись на Люсі своїми приголомшливо блакитними очима.

– Няв? – Благально промовив малюк. – Няв!

Люсі вийняла кошеня з коробки, воно притулилося до її піжами і замуркотіло.

– Привіт– тихо сказала дівчинка.

– Я ж казав, що воно їй сподобається, – весело сказав тато мамі. – Люсі, її звуть Фіалка. Це сіамська кішка. Ми знали, що ти давно мрієш про кошеня, і вирішили, що ти вже досить доросла, щоб дбати про нього.

– Все правильно, – підтвердила мама. – Ми розуміємо, що тебе дуже засмутив наш переїзд у Ферфорд. Але тепер, коли ти можеш бавитися з такою чудовою кішечкою, ти не сумуватимеш, правда?

Люсі дивилася на них. Звичайно, подарунок був приголомшливий, але схоже, батьки вирішили, що варто їм завести кошеня – і все відразу стане на свої місця: дочка забуде про Еллі та всіх своїх друзів, про свою стару школу, свою улюблену тісну кімнатку і буде щаслива. Від злості та розчарування у Люсі на очах виступили сльози.

Вона обережно відчепила маленькі, але дуже гострі кігтики від своєї піжами і посадила Фіалку назад у коробку. А потім вибігла із кухні.

– Люсі! – Крикнула їй услід мама. Вона явно була вражена вчинком дочки.

– Гей, Люсі, ти чого? – покликав її Кіран. – Мам, тату, можна я візьму її на руки? Вона така симпатяга і так жалібно нявкає.

Тато відповів, і в його голосі лунала тривога:

– Так, звичайно, погладь її, Кіран. Я піду поговорю з Люсі і з’ясую, що не так. Я нічого не розумію, я був абсолютно впевнений, що вона зрадіє.

Розділ третій

Тато забрав кошеня. Досі Фіалка покидала будинок тільки для відвідування ветеринарної клініки, і щоразу після поїздки її повертали додому, у знайомий великий кошик, де вона жила з мамою, братами та сестрами. А сьогодні Фіалці довелося цілу вічність просидіти у темній коробці зовсім одній, і їй було дуже сумно. Вона хотіла повернутися додому і притиснутись до мами, щоб та вмила її язиком і втішила.

Куди вона потрапила? Тут пахло не так, як у клініці, а й будинком тут теж не пахло. І поблизу не було жодної кішки, інакше Фіалка б почула. Вона почала проситися додому, назад до мами, і тут коробку хтось відкрив.

Фіалка позадкувала і забилася в кут, злякано дивлячись вгору. Що це за дівчинка? Вона ніколи не бачила її раніше. Але ця дівчинка взяла її на руки, і Фіалка трохи заспокоїлася. Вона бачила, що очі Люсі горять радістю, чула її трохи пришвидшене дихання і відчувала, як у неї сильніше забилося серце, коли вона притиснула кішечку до грудей. Фіалка затишно згорнулася клубочком у неї на руках і вдячно замуркотіла. Їй сподобалася ця дівчинка. Люсі гладила і ніжно чухала під підборіддям. Але раптом рішуче опустила її назад у темну коробку.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Котёнок Фиалка, или коробка с сюрпризом”
Голлі Вебб
Видавництво:”ЭКСМО”
2015 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: