TOU

Кошеня Фіалка, або коробка з сюрпризом

Голлі Веб

Батьки бачили, як кішечка нетерпляче чіпає лапкою ноги Люсі, а та, як і раніше, не звертає на неї жодної уваги. Тато серйозно глянув на маму і похитав головою.

Фіалка не відводила очей від Люсі. Вона була впевнена, що після вчорашнього Люсі більше не стане від неї відвертатися… Опустивши хвіст, кішечка сумно вляглася назад у свій кошик, залишивши корм недоїденим.

Люсі теж не торкнулася сніданку.

* * *

– Ого, та ти зголодніла, – помітила Ізі на перерві, дивлячись, як Люсі люто вгризається в яблуко.

– Умгм! – кивнула Люсі, ковтаючи. – Я не встигла поснідати.

– Знаєш, у нас зараз буде фізкультура, тож тобі краще як слід підкріпитись. – Ізі порилася в портфелі і вивудила звідти батончик з мюслі.

Люсі з подякою подивилася на неї.

– Хіба ти не хочеш?

– Не-а. Мама весь час мені їх дає, а я їх ненавиджу. Тож не соромся, – посміхнулася Ізі.

Як тільки Люсі прийшла до школи, вона одразу почала шукати Ізі, сподіваючись, що та вже тут. Вона була дуже рада, коли Ізі помітила її і відразу кинулася їй назустріч.

Коли вони зайшли до класу, Ізі запитала, чи не хоче Люсі сісти поряд з нею – там було вільно, і додала, що місіс Вокер не проти. Орлі і Кеті були здивовані, але нічого не сказали.

– Привіт! – зніяковіло пробурмотіла Люсі, проходячи повз них. Це був перший раз, коли вона до них звернулася (не рахуючи першого дня в школі), і дівчатка трохи зніяковіли.

Просто разюче, наскільки змінилася школа, коли в Люсі з’явилася подруга! Люсі раптом усвідомила, що отримує величезне задоволення від уроку фізкультури, на якому вони грали у футбол. Ізі грала жахливо, але її це тільки тішило, так що вона просто закочувала очі і сміялася щоразу, коли їй доводилося бігти за м’ячем через все поле. Люсі була досить спортивною дівчинкою, і містер Джексон пообіцяв подумати про те, щоб взяти її до шкільної команди. Люсі не могла стримати захоплення.

Коли мама прийшла забрати Люсі зі школи, вона була вражена, побачивши, що та весело біжить їй назустріч, а не плететься, як завжди, позаду всіх. Дочка йшла поряд із симпатичною рудою дівчинкою, на обличчі якої грала широка посмішка. Руда дівчинка обняла високу рудоволосу жінку –це була її мама, – а потім підбігла до Люсі.

– Ти вже спитала? – схвильовано запитала Іззі.

Люсі похитала головою і звернулася до мами.

– Мам, можна, я піду до Ізі у гості? Вона живе у сусідньому будинку через дорогу від нас. Можна, ну будь ласка?

– Ой, Люсі, це, звичайно, чудово, але, може, краще не сьогодні? – Розгубилася мама. – Ми ж не попередили батьків Ізі, – вона з усмішкою глянула на рудоволосу жінку.

– Чесно кажучи, якщо ви не проти, то і я не заперечуватиму, – відповіла мама Ізі. – Ізі вчора ввечері розповіла мені, що познайомилася з Люсі і хоче запросити її в гості. Добре, що сьогодні середа, у її сестри Ембер якраз заняття в хорі, так що Ізі забираю я. А так зазвичай дівчатка ходять додому разом. Ви ж зовсім недавно переїхали до нас, якщо я не помиляюся?

Мама Ізі була дуже привітна, і поки вони вчотирьох йшли вулицею, вона розповідала мамі Люсі про всіх, хто живе по сусідству, і де тут поблизу найкращі магазини.

Мама Ізі приготувала гору спагетті, а потім дівчата втекли до кімнати Ізі. Ліжко Ізі розкладалося в двоспальне, і Ізі пообіцяла, що попросить батьків, щоб Люсі якось залишилася у них ночувати.

– Ембер має планшет, вона напевно погодиться дати його нам на одну ніч – додала Іззі.

А ще вона мала секретний запас шоколаду, прихованого від дня народження. Люсі радісно наминала шоколад, говорячи з Ізі про те, кого з вчителів та вважає найгіршим, і в якийсь момент зовсім забула, що вона хоче виїхати з Фейрфорда. Здавалося, що часу минуло всього нічого, але мама Ізі вже піднімалася сходами, щоб сказати дівчаткам, що за Люсі прийшов тато і хоче забрати її додому.

– Побачимося завтра! – Ізі помахала рукою на прощання, коли Люсі переходила дорогу. – І не забудь спитати маму, може, вона дозволить тобі ходити до школи зі мною та Ембер!

Люсі кивнула і помахала у відповідь:

– Звичайно, не забуду!

* * *

Усміхаючись своїм думкам, Люсі увійшла на кухню і зупинилася. Мама та тато дуже серйозно дивилися на неї.

– Що трапилося? – занепокоїлась Люсі.

– Люсі, ми тут з мамою поговорили про Фіалку… – Тато сумно кивнув на котячий кошик. Фіалка дрімала, згорнувшись клубочком, і була просто чарівна. – Ми дуже сподівалися, що, якщо у тебе буде кошеня, ти зможеш з ним грати і доглядати за ним і тобі буде легше звикнути до нового будинку. Адже ми розуміємо, що ти сумуєш за Еллі та рештою… – Тато зітхнув. – І все-таки я впевнений, що через деякий час ти тут освоїшся. Ізі дуже славна дівчинка, і я радий, що ви з нею потоваришували.

«До чого він хилить?» – Люсі уважно дивилася на батьків.

– Проте, схоже, ми дарма взяли Фіалку. Спершу треба було поговорити з тобою, а ми просто принесли її додому.

Люсі зморгнула, вона нічого не розуміла. Вона бачила, що тато намагається донести до неї якусь важливу думку, але ніяк не могла збагнути, про що йдеться. Даремно взяли Фіалку? Люсі раптом стало страшно. Вона подивилася на кішечку, яка, як і раніше, спала у своєму кошику, правда тепер перевернулася і лежала на спинці, піднявши лапи догори. Вона була немов іграшкова.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Котёнок Фиалка, или коробка с сюрпризом”
Голлі Вебб
Видавництво:”ЭКСМО”
2015 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: