TOU

Кошеня Ґудзик, або Хоробрість у нагороду

Голлі Веб

– Там ці руді бандити, – тихо сказала Медді. – Піду подивлюсь, де він.

На подвір’ї Ґудзика не було й сліду, і в саду теж, і на поклик Медді він не прибіг.

– Ти його бачиш? – Запитала мама, вийшовши на поріг і оглядаючись навколо з занепокоєнням.

– Ні. Дивно, ми зазвичай годуємо його в цей час.

– Я ще нагорі подивлюся, може, його десь закрили, – припустила мама.

Медді вже перевірила, але все одно кивнула.

– Ґудзик! Ґудзик! – Покликала вона ще раз.

– Ти що, своє кошеня загубила?

Медді мало не підстрибнула. Вона не знала, що Джош у саду.

– Так. Ти його бачив?

– Ні.

Дівчинка зітхнула.

– Може, подивишся у себе?

– Добре.

“Не надто співчутливо він це сказав”, – подумала Медді і повернулася до будинку.

– Може, підемо і разом шукаємо? – Запропонувала вона мамі. – Ой, ні, разом не можна.

– Чому? – здивовано спитала мама.

– Коли кішка загубилася, хтось повинен залишитися вдома, щоб зустріти її, інакше вона не зайде до хати. Так у книзі написано.

– Треба ж. Добре. Тоді чекаємо на тата, а потім, якщо він не повернеться, підемо шукати його разом.

До приходу тата залишалася ціла година, і тягнулася вона нескінченно довго. Медді по шостому разу переглядала кожен закуток у пошуках Ґудзика, раптом вона його не помітила в попередні п’ять.

Побачивши біля воріт батька, Медді побігла йому на зустріч.

– Ґудзик пропав! Ми всюди його шукали! Ти посидь поки що вдома, – закричала вона на бігу.

Тато, нічого не розуміючи, Глянув спочатку на неї, потім на маму, яка теж вибігла йому назустріч.

– Я обіцяла Медді, що ми разом підемо шукати Ґудзика, – пояснила мама схвильовано. – Він не міг далеко піти.

Медді вибігла надвір, заглядаючи під припарковані машини.

– Мамо, йдемо! – крикнула вона.

Ґудзик у розпачі розглядав незнайомий сад. Стрибаючи з паркану, він озирнувся назад і невдало приземлився. Тепер боліла передня лапка і нили подряпини. Але Ґудзик все одно побіг вперед, щоб бути якнайдалі від Тайгера. Кошеня пробиралася під парканами і зупинилася тільки тоді, коли відчуло себе у відносній безпеці. Дорогою воно чуло запах інших котів і навіть когось із них бачило, але ніхто за ним не погнався.

Біля якогось сараю Ґудзик зупинився відпочити. Іти ще кудись більше не було сил, до того ж боліла лапа.

Згорнувшись біля сараю, він провів там весь залишок дня. Що робити далі він не знав. Іти додому не можна, там Тайгер. Прийдеться чекати, коли зі школи повернеться Медді, тільки тоді він буде в безпеці.

Вони шукали кошеня нескінченно довго. Медді дивилася на дорогу, боячись навіть уявити, що Ґудзик з переляку міг вискочити під машину. «Треба було більше піклуватися про нього. Треба було змусити Джоша щось зробити з Тайгером і Томом, – повторювала вона собі. – Коли я знайду Ґудзика я все йому скажу!

Вони з мамою пройшли майже всю сусідню вулицю і зупинилися поряд із чиїмось садом. Медді вдивлялася у високі квіти і раптом почула здивований голос:

– Привіт, що ти тут робиш?

Медді ледь не підстрибнула від несподіванки. За спиною стояла Беккі, а трохи далі – її мати закривала машину. На Беккі була балетна пачка і кофта зверху, разом із Медді однокласниця теж зазирнула через паркан.

– Ой, Беккі, привіт! Я шукаю своє кошеня. – Вона запнулася і проковтнула сльози. – Він загубився!

Як жахливо звучать ці слова!

– О ні, те чарівне черепахове кошеня? Я бачила його фото у твоїй шкільній шафці.

Медді кивнула головою. Треба ж, Беккі помітила це фото.

– Давай я допоможу тобі його шукати. Мам, можна? У мене сьогодні балет, і ми щойно повернулися, – пояснила Беккі. – А це наш дім. Я не знала, що ти живеш поряд.

Медді почервоніла.

– Вибачте, що я розглядала ваш сад, – сказала вона мамі Беккі.

– Все гаразд, – відповіла та з усмішкою. – І справді, Беккі, допоможи Медді з пошуками кошеняти. Але незабаром стемніє, так що у вас не більше півгодини.

Медді зі страхом дивилася на всі боки. Ґудзик ніколи в житті не був уночі на вулиці! Страшно подумати, що він залишиться сам у повній темряві.

Дівчата йшли дорогою і кликали Ґудзичок, а мама Беккі допомагала їм: питала у сусідів, чи не бачив хто кошеняти. Ні, ніхто не бачив.

— Настав час розходитися по домівках, — сказала мама Медді. – Вже темно.

– Давайте ще трохи, – попросила Медді.

– Завтра продовжимо. Я прийду до тебе з ранку, і ми підемо шукати далі. – Беккі обняла Медді. – Не хвилюйся, ми його знайдемо.

З настанням темряви Ґудзик вирішила вийти з укриття. Медді, мабуть, уже прийшла додому. Якщо вийде проскочити через котячі дверцята, поки не бачить Тайгер, він буде у безпеці.

Ґудзик виглянув зі свого притулку за сараєм і здригнувся, наступивши на хвору лапу. Кульгаючи, він пройшов через сад, проліз під парканом і прямо перед собою побачив два величезні янтарних ока. Вони дивилися на нього з куща. Ґудзик з жахом відсахнувся. Тайгер! Ні, запах зовсім інший, дивний, сильний і гострий. Та й сам звір був занадто великим для кота.

Лисиця кинулася на кошеня, клацнувши великими, жовтими зубами

І Ґудзик з усіх ніг кинувся тікати. Він не знав, куди, головне – як подалі і якнайшвидше. У провулок під ворота, на тротуар. Нарешті кошеня зупинилося і озирнулось. Лисиця більше не переслідувала його. Але де воно опинилося? Лапа після панічного бігу боліла ще сильніше. Ґудзик, кульгаючи, пішов далі по краю тротуару.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Котёнок Пуговка, или Храбрость в награду”
Холли Вебб
Видавництво: “ЭКСМО”
2012 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: