TOU

Кошеня Ґудзик, або Хоробрість у нагороду

Голлі Веб

Тайгер сердито зашипів на Медді, коли вона спробувала їх прогнати, і завив. Як же він не схожий на чарівного та добродушного Бена! Нарешті Тайгер зістрибнув униз, і руда парочка пішла геть, сердито озираючись на Медді.

Поки мами балакали, Кейт обняла подругу.

– Обіцяй, що дзвонитимеш щодня і розповідатимеш усі шкільні новини.

Медді кивнула:

– Ти все одно ще приїдеш на канікули.

– Нам час, – поквапила дівчаток мама Кейт. – Завтра довгий день. І речі ще не зібрані.

От і все. Кейт з мамою пішли додому, помахавши їм на прощання, і Медді залишилася сама.

****

– Дякую, я більше не хочу, – сказала Медді, відсуваючи тарілку, не подужавши і половини. Мама приготувала її улюблені макарони з сиром, але Медді зовсім не хотілося їсти.

Батько поклав їй руку на плече.

– Може, розповімо Медді про подарунок, щоб підняти їй настрій? – Запропонував він мамі, і та кивнула.

– Який подарунок? – шморгнула носом Медді.

– Пам’ятаєш, я розповідала, що у моєї подруги Донни пару місяців назад кішка народила кошенят? – Запитала мама.

– Пам’ятаю. Ти мені показувала фото у телефоні. Вони такі гарні. Там навіть є черепахові – я їх обожнюю!

– Чудово. Одне із цих кошенят стане твоїм.

Медді, ще нічого не розуміючи, дивилася на маму.

– Ви хочете подарувати мені кошеня?

– Ти можеш вибрати будь-якого, який тобі сподобається. Донна шукає для них новий дім, і ми вирішили, що буде чудово, якщо в тебе з’явиться кошеня, адже ти так давно про нього мріяла. Ти сильно сумуєш за Кейтом, а з таким подарунком тобі буде веселіше. – Мама з тривогою подивилася на дочку. – Ми не хочемо, щоб ти забула Кейт. Просто це дуже сумно, коли найкраща подруга їде до іншого міста.

– Здається, саме зараз, час завести кошеня – сказав тато.

Медді кивнула і пошепки відповіла:

– Це точно.

Медді нічого з собою не могла вдіяти. Вона дуже сумувала за Кейт, але в той же час серце у неї стрибало і кричало від радості: «Кошеня! Кошеня! У мене буде кошеня!»

Розділ другий

Мама показала Медді фото кошенят, але розглянути їх як слід на маленькому екрані телефону було важко. Троє з них були руденькі, інші два – черепахові, дуже гарного чорно-біло-рудого кольору. Вони всі лежали, тісно притулившись один до одного, поряд з мамою, такою ж чорною, як Бен. Медді більше подобалися черепахові. Тайгер з Томом назавжди вселили їй неприязнь до рудих котів.

– А коли на них можна буде подивитися? – Запитала Медді наступного ранку за сніданком.

Мама посміхнулася:

– Я вже домовилася. На нас чекають сьогодні. Якщо ти вибереш кошеня, можеш одразу забрати його додому. Дорогою до Донни заїдемо в магазин і купимо для кошеняти все необхідне.

Виявилося, що кошеняті потрібно дуже і дуже багато. Спальне місце та миски для їжі та води – це і так зрозуміло. Але Медді не припускала, що знадобиться ще ціла купа речей. Нашийник. Щітка для розчісування. Корм. Спеціальні ласощі, які допомагають кішці чистити зуби. Іграшки…

Вони вже хотіли йти на касу, як раптом мати зупинилася.

– Я забула, що Донна просила ще привезти кошик для перенесення кошенят.

«Додому!» – Усміхнулася Медді. Їй дуже подобалося думати, що тепер у їхньому домі житиме пухнастий малюк.

– Якщо ми ще щось купимо, в нашу машину не влізе кошеня, – тихо сказав тато, але Медді зрозуміла, що він жартує.

– Ну що, їдемо? – Запитала вона з надією, коли все було складено в багажник.

Мама кивнула і обійняла її.

– Я так хвилююся!

Медді теж обняла маму за шию.

– А мені здається, я хвилююсь ще більше, ніж ти.

Тато сів за кермо і посигналив їм.

– Їдемо! Я вже сам хочу подивитись на цих ваших кошенят.

– Ви тільки погляньте на них! – Видихнула Медді, зупинившись біля входу в кухню і не зводячи з кошенят очей. Вони спали у великій лежанці в кутку біля обігрівача, а підлога довкола була застелена Ґазетами.

– Вони вже майже навчилися ходити в лоток. А газету ми підстелили на випадок, якщо вони промахнуться, – пояснила Донна. – Весь цей час вони жили на кухні, але цього тижня постійно намагаються кудись втекти!

– Скільки їм? – Запитала Медді.

Кошенята були зовсім крихітні. Навіть не віриться, що одного із них можна забрати від мами.

– Учора виповнилося десять тижнів. Я купила книгу про кошенят, коли ми зрозуміли, що Діллі вагітна. Там написано що кошенята мають бути з мамою до десяти тижнів, інакше вона не встигне їх усьому навчити. Крім того, їм потрібно більше часу проводити з братами та сестрами, щоб навчитися жити в колективі.

– Ви хотіли, щоб у неї з’явилися кошенята? – поцікавився тато Медді.

– Ні, – зітхнула Донна. – Це було для нас цілковитою несподіванкою. Ми думали її стерилізувати, але не склалося. Як тільки вона одужає від пологів, відвезу до ветеринара. Я дуже люблю кошенят, але цього разу мені вистачило!

– Ви жодного собі не залишите? – Запитала Медді, сідаючи на диван. – Як же ви будете без них, вони всі такі гарні!

– Не те слово, – кивнула Донна. – Я б залишила собі парочку, та й Діллі буде за ними сумувати, але ми не збираємось розводити кішок! Поживемо побачимо. Дуже багато хто захотів взяти кошеня. – Донна посміхнулася Медді. – У тебе право вибрати першою. Твоя мама попросила кошеня ще кілька місяців тому!

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Котёнок Пуговка, или Храбрость в награду”
Холли Вебб
Видавництво: “ЭКСМО”
2012 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: