TOU

Кошеня Ґудзик, або Хоробрість у нагороду

Голлі Веб

Збираючись до ветеринара, Медді поставила кошик поруч із собою на задньому сидінні, і Ґудзик з занепокоєнням подивився на господиню. У цьому кошику він лише вдруге, вперше його відвезли від мами до Медді додому. А зараз що везуть назад? Воно, звичайно, трохи сумувало за веселими іграм із братами та сестрами, але з Медді йому теж було весело, до того ж дівчинка не застрибувала до нього на спину і не жувала вуха, як це любив робити його старший рудий брат. Загалом, Ґудзику набагато більше подобалося у Медді, і він жалібно занявчав, коли кошик винесли з машини. Але пізніше Ґудзик зрозумів, що його привезли в інше місце.

Тут дуже дивно і різко пахло, надто різко для його чутливого носа. У той же час цей запах був знайомий. Здається, він тут вже був?

Медді поставила кошик на підлогу, і Ґудзик підозріло принюхався. Тут було багато інших запахів, наприклад, один дивний, сильний і страшний. Так пахне собака. До їхнього будинку одного разу приходив собака, і Ґудзику він не сподобався. Кошеня насторожилося. Собака все ближче!

Ґудзик від жаху пискнув, коли побачив біля дверей страшну кудлату морду. Цуценя зазирнуло до нього з великою цікавістю і тицьнулося носом у гратчасті дверцята.

Шерсть на загривку Ґудзика відразу встала дибки, а хвіст вдвічі збільшився. Він люто зашипів на собаку. Це його кошик! Кошеня вдарило цуценя по носі лапою з випущеними кігтями, але удар прийшовся на грати і не зачепив цуценяти.

– Барні, фу! – крикнула господиня цуценяти. – Вибачте, сподіваюся, він не надто налякав ваше кошеня.

Мама Медді засміялася.

– Воно у нас хоробре. Як бачите, не дає себе образити!

Медді про всяк випадок зазирнула до кошика.

– Ти в порядку? Пробач, Ґудзику, я допомагала мамі заповнити документи і не помітила цуценяти.

Дівчинка полегшено зітхнула. Ґудзик сидів у кошику, прикривши лапи хвостом, і, здається, зовсім не злякався цього дурного собаки.

Розділ третій

– Поки я в школі, воно нудьгуватиме за мною, – турбувалася Медді. Вона стояла біля вхідних дверей, одягнена, з наплічником за спиною і коробкою з ланчем у руках, а Ґудзик сидів на її плечі, принюхуючись до наплічника.

– Я сьогодні вперше йду на весь день. З ким воно гратиме?

– Нічого, я ж удома, – відповіла мама. Вона працювала на півставки в іншій школі, тому щопонеділка і п’ятниці залишалася вдома. – Я пограю з ним, обіцяю. А завтра тато працює вдома. Ґудзик поступово звикне залишатися сам. Все буде добре.

Медді неохоче кивнула. Всі канікули вона гралася і бігала з Ґудзиком, і зараз просто не уявляла, як весь день буде в школі без кошеняти. І без Кейт.

– Ходімо, Медді. Нам вже час.

Медді зітхнула, обережно відчепила кігтики Ґудзика від куртки, опустила кошеня на підлогу і ніжно почухала за вушками.

– Поводься добре, – сказала вона їй. – Я скоро повернусь.

Ґудзик, не відриваючись, дивився на господиню. Він не розумів, що відбувається, але за голосом Медді відчував, що господиня дуже засмучена. Ґудзик невпевнено нявкнув і акуратно торкнув лапкою дівчинку за ногу, ніби просив знову взяти його на руки.

– Медді, швидше, – твердо сказала мама, побачивши, що Медді ось-ось розплачеться. Вони пішли, залишивши Ґудзика одного в цілому будинку.

Ґудзик посидів біля вхідних дверей, сподіваючись, що зараз вони повернуться, але жодних кроків по дорозі до будинку він так і не почув. Кошеня було зовсім спантеличене і не розуміло, що відбувається. Чому Медді пішла? Не дочекавшись нікого, Ґудзик вирушив на кухню. Іноді Медді та її батьки виходили з дому через задні двері, але його туди не пускали. Може, зараз вони зайдуть через задні двері?

Ґудзик чекав, як йому здалося, дуже довго, але й у ці двері ніхто не ввійшов. Він походив по хаті, раз у раз нявкаючи. Куди ж усі пішли? А раптом вони взагалі не повернуться? Кошеня довго дивилося на сходи, але поки що в нього жодного разу не виходило залізти нагору. Медді відносила його на руках на другий поверх кілька разів, але самостійно воно цілу вічність залазить тільки на одну сходинку.

Ґудзик сумно поплентався у вітальню і, чіпляючись пазурами, заліз на фіолетове покривало, яким мама накрила диван. На дивані вже було повно маленьких зачіпок від кігтів, бо Ґудзик дуже швидко зрозумів, як цікаво дивитися у віконце.

Ось і зараз він вмостився на спинці дивана і глянув у вікно, сподіваючись побачити Медді на доріжці до будинку.

Але замість дівчинки він побачив велику руду морду. На нього дивився, не відриваючись, величезний кіт.

Від здивування та жаху Ґудзик голосно нявкнув, підстрибнув і впав на сидіння дивана.

Що це було? Чужий кіт? У його саду? Ґудзик поки що там жодного разу не гуляв, але цей сад – його, він був в цьому абсолютно впевнений. Тремтячи, він встав, не наважуючись знову залізти на спинку і визирнути у вікно. Цей чужий кіт набагато більший за нього. А якщо він досі там? Нарешті Ґудзик набрався сміливості, заліз нагору і глянув зі спинки дивана у вікно.

Великий рудий кіт зник.

Ґудзик відчув таке полегшення, що відразу згорнувся на спинці дивана і заснув.

– З ним все Ґаразд, Медді! – Розповідала мама, коли вони поверталися додому зі школи. – Я спочатку відвела тебе, потім у магазин пішла, а коли повернулася, Ґудзик спав на спинці дивана. А потім я з ним була весь день, гладила його, і він був в гарному настрої.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Котёнок Пуговка, или Храбрость в награду”
Холли Вебб
Видавництво: “ЭКСМО”
2012 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: