TOU

Кошеня Ґудзик, або Хоробрість у нагороду

Голлі Веб

– Чому воно заснуло на спинці дивана? Може, нас чекало?

– Можливо, – усміхнулася мама. – Але швидше за все воно просто дуже цікаве і любить дивитися на перехожих. Ти краще розповідай, як школа.

Медді почула, що мама переживає, хоч і намагається говорити спокійно, і знизала плечима.

– Нормально.

– З ким ти сиділа?

– З Люсі. І Романією.

– Все було добре?

– Угу.

Медді не хотіла говорити мамі, що їй було сумно і самотньо весь цей день і що Люсі та Романія поводилися ввічливо, але майже не розмовляли з нею. Це були подруги Кейт, а не її, і вони не хотіли з нею спілкуватися. На щастя, під час обідньої перерви у неї було тренування з нетболу, тому їй не довелося на самоті тинятися майданчиком. Але тренування не кожного дня. Тому вона відчайдушно поспішала зі школи додому, щоб побачити Ґудзика.

– Дивись, він чекає на нас! – Вигукнула мама, і Медді засяяла. Вона підбігла до будинку і побачила, як Ґудзик зістрибнув зі спинки дивана вниз, почулося відчайдушне дряпання, а потім так само відчайдушне «няв» біля вхідних дверей. Як тільки мама відчинила двері, Медді підхопила кошеня на руки і притиснула до себе.

Наступного дня справи в школі йшли а нітрохи не краще, і через день все повторилася, але на втіху Медді вдома на неї чекав Ґудзик. А ще дівчинка з нетерпінням чекала суботи. Ветеринар дозволив Ґудзику погуляти в суботу в саду, незважаючи на те, що три тижні після другого щеплення ще не пройшли. Лікар сказав, що в цьому немає нічого страшного, головне, щоб поряд не було чужих котів.

У суботу Медді не стала надто ситно годувати Ґудзик на сніданок. На випадок, якщо кошеня вирішить втекти подалі, Медді запаслася цілим пакетом різних смаколиків.

Ґудзик з підозрою дивився на миску, розмірковуючи, чому сьогодні сніданок закінчився так швидко, але тут він помітив, що двері в сад відчинені. Кошеня, звичайно, бачило їх відчиненими вже декілька разів, але Ґудзика при цьому міцно тримали на руках і завжди встигали зачинити двері, перш ніж він встигав вивернутися з рук і вибігти на вулицю. Припавши до підлоги, Ґудзик крався до дверей, кожну секунду очікуючи, що Медді або мама підхоплять його на руки.

Але Медді вже на вулиці! Стоїть біля дверей і чекає на нього! Ґудзик похапцем кинувся до неї і впав з сходинки. Підвівся, сердито озирнувся і побіг доріжкою до Медді.

Скільки тут було запахів! Ґудзик з цікавістю принюхувався до трави і рухав її лапкою. Трава була прохолодною, вологою і здавалася кошеняті дуже високою.

– Ти ласощі взяла? – Запитала мама, вийшовши на ганок. – На випадок, якщо Ґудзик надумає втекти. Він легко пролізе до сусідів під огорожею.

Медді помахала пакунком із фольги.

– Так, взяла! Дивись, мамо! Він побачив метелика!

Біля самого носа Ґудзика безтурботно пурхав помаранчевий метелик. Кошеня дивилося на нього з здивуванням. Медді грала з Ґудзиком папірцем на ниточці і ще у неї були різні іграшки з пір’їнок, але щоб таке! Кошеня змахнуло лапкою, намагаючись схопити метелика, але не спіймало, потім змахнуло другою, але метелик залетів йому за спину, і Ґудзик ледь не впав, побігши за ним.

– Ти його не спіймаєш, Ґудзику, – розреготалася Медді. – До того ж кошенята метеликів не їдять. У метеликів тільки ніжки та крильця, і вони зовсім не смачні.

Ґудзик дивився вслід метеликові. Той вже пурхав над парканом сусідського саду. Брехня це все. Метелик дуже смачний, шкода, до високого паркану не дострибнути.

Розділ четвертий

Цілими днями Медді з Ґудзиком пропадали в саду, і ось одного разу в п’ятницю ввечері батько повернувся додому з великою коробкою. З сяючим виглядом він поставив її перед кошиком Ґудзика.

– Що це таке? – Запитала Медді, з цікавістю розглядаючи коробку з усіх боків у пошуках етикетки.

Ґудзик, сонно кліпаючи, теж глянув на коробку. Він дуже втомився на прогулянці з Медді після її уроків у школі і задрімав.

– Ух ти, котячі дверцята! Дякую тату!

– Ми їх завтра поставимо. Три тижні вже минуло з останнього щеплення, тож кошеня може йти гуляти саме.

– Так, – кивнула Медді. – Гуляти йому можна, але йому поки що немає трьох з половиною місяців. Він ще маленький.

– Зате дуже цікавий, – зауважив батько. – Він зможе залазити на дерева і бігати за метеликами.

Ґудзик раптом пожвавішав, сів у кошику і настовбурчивши вушка, дивився на батька.

– Ось бачиш, – засміявся тато.

Медді хвилювалася, що для Ґудзичка дверцята виявляться надто важкими або що вони йому не сподобаються. Кейт розповідала, що Бен довго відмовлявся виходити через котячі дверцята і любив, коли йому відчиняли великі двері. Але Ґудзик, здогадавшись, як дверцята влаштовані, відразу почав ними користуватися. Всю суботу він вискакував з будинку і повертався назад, раз у раз забігаючи на кухню перевірити, чи не пішла кудись Медді.

Медді хвилювалася, що Ґудзик може втекти до сусідського саду, але він тільки принюхувався до дірок під парканом і не наважувався туди залізти. Тут, у саду Медді, і так було багато цікавого.

У суботу вранці Медді сиділа за кухонним столом і робила домашнє завдання, а на її колінах спав Ґудзик. Завдання з фізики було нескінченним. Мабуть, тому, що вона раз у раз згадувала, як пройшов у п’ятницю урок з фізики. Медді довелося працювати в парі з Сарою, яку вона недолюблювала, а Сара весь урок відпускала дрібні шпильки на її адресу. І тепер, намагаючись зосередитися на різниці між рідинами та твердими тілами, Медді раз у раз поверталася думками до Кейт. Як було добре вчитися, сидячи за однією партою з нею! Кейт, напевно, сказала б щось дуже смішне про Сару.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Котёнок Пуговка, или Храбрость в награду”
Холли Вебб
Видавництво: “ЭКСМО”
2012 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: