Кошеня на ім’я Гав

Одні неприємності

На горищі жило кошеня на ім’я Гав. Воно було руде. Коли сусідський кіт дізнався, що руде кошеня звуть Гав, він почухав спинку об кут сусідського будинку і сказав:

– Я б не радив кошеняті з таким ім’ям спускатися у двір. У дворі на кошеня з таким іменем чекають одні неприємності.

Кошеня Гав це почуло і подумало: “Що це за неприємності, і навіщо вони на мене чекають?”.

Гав відразу спустився у двір та уважно оглянув усі закутки – ніде ніяких неприємностей не було.

В цей час у двір вийшов великий пес. Він побачив Гава і подумав: “Ось йде руде кошеня. Щось раніше я його не помічав”.

– Гей, ти, рудий, – покликав пес, – як тебе звуть?

– Гав! – сказало кошеня.

– Щоооо?! – здивувався собака.

– Гав!

– Та ти ще дражнитися! – закричав собака та й погнався за кошеням та так швидко, що ледве його не впіймав.

Коли кошеня Гав прибігло на своє горище, сусідський кіт спитав його:

– Ну що, переконався, що у дворі на тебе чекають неприємності?

– Ні, – сказало кошеня, – не переконався. Я їх шукав, шукав і вже майже зовсім знайшов, але мене собака прогнав.

Спускатися легше

Цуценя прибігло на горище в гості до кошеняти, сіло і висунуло язик.

— Ти чого, — спитало кошеня Гав, — язик висунув?

— Я втомився, — відповіло цуценя. — Високо підійматися до тебе. Краще ти до мене в гості приходь. Тобі легше.

— Чому мені легше?

— Бо ти живеш нагорі, а я — внизу. До тебе треба підніматись, а ти можеш спускатися до мене. А спускатись завжди легше, ніж підніматися. Хіба не так?

— Правильно, — сказало кошеня. — Тільки щось тут не так.

— Все так.

— Стривай, дай подумати.

— Чого тут думати?

— Ти не зовсім маєш рацію, — сказало кошеня. — Спускатись легше, тільки ти забув, що мені потім треба назад на горище підніматися.

— Все одно я правий, — сказало цуценя. — Виходити важче, а приходити легше. Ось ти й приходь.

Де краще боятися?

Дощ голосно тарабанив по даху. Кошеня Гав сиділо на своєму горищі і боялося. До нього в гості прийшло цуценя з першого поверху.

— Гав, — покликало цуценя, — де ти?

— Я тут, — відповів Гав із найдальшого кута горища.

— Що ти робиш?

— Боюся дощу.

— Давай разом боятися, — запропонувало цуценя, сіло поруч із кошеням, і вони почали боятися разом.

Цуценя послухало, послухало, як стукає дощ, і йому справді стало страшно.

— Знаєш що, — сказало цуценя, — підемо краще вниз боятися.

Кошеня і цуценя спустилися на перший поверх і сіли на нижній сходинці.

— Ні, — сказав Гав, — тут дощу зовсім не чути, тож боятися нецікаво. Я краще піду побоюсь на горищі.

Середина сосиски

Кошеня Гав та цуценя збиралися поснідати, але на двох у них була лише одна сосиска.

— Як ми її ділитимемо? — спитало цуценя.

— Дуже просто, — відповіло кошеня. — Те, що від початку до середини сосиски буде тобі, а від середини до кінця — мені.

Цуценя подумало і зітхнуло.

– Ні, так не вийде.

– Чому не вийде?

— Тому що ми не знаємо, де у сосиски кінець, а де початок. Отже, і середину не знайдемо.

— Справді, — погодилося кошеня, — не знаємо. Тоді давай так: ти почнеш їсти сосиску з одного боку, а я з іншого. Там, де ми зустрінемося, і буде саме середина.

— Добре, — погодилося цуценя, і вони почали їсти.

Коли їх носи зіштовхнулися, цуценя сказало:

— Ми дуже швидко зустрілися. Ти впевнений, що середина сосиски саме тут?

— Тепер це вже неважливо, — сказало кошеня. — Все одно інших місць у сосиски не лишилося.

Схоже ім’я

Цуценя бігало по дворі і голосно гавкало:

– Гав-гав-гав!

Кошеня Гав прокинулося на горищі та вискочило через горішнє віконце на дах.

– Ти чого? – закричало кошеня цуценяті.

– Я!? – зупинилося цуценя, – я нічого.

– Навіщо ж ти мене кличеш? – запитав Гав.

– Я тебе не кличу.

– Чого ж ти кричиш: “Гав! Гав!” – образилося кошеня.

– Це я просто так гавкаю, – відповіло цуценя. – Я не винен, що в тебе ім’я схоже.

– Ну, гаразд, – подумало кошеня та сіло на краю даху.

Песик побігав, побігав по двору, і йому захотілося пограти в хованки.

– Гей, Гав! – покликало цуценя. – Іди сюди, пограємо!

Гав не озивався. Цуценя гукало, гукало, але Гав сидів ніби нічого не чув. Довелося цуценяті підніматися нагору.

– Ти що, не чуєш, як я тебе кличу? – запитало цуценя, коли вилізло на дах з горішнього віконця.

– Ааа!То це ти мене кличеш, – здивувалося кошеня.

– А я думав, ти просто так гавкаєш.

Тінь усе розуміє

Кошеня вийшло у двір і побачило, що біля його лап лежить маленька тінь.

– Привіт! – зраділо кошеня. – Хочеш, пограємо?

Тінь мовчала.

– Що ж ти не відповідаєш? – сказало кошеня. – Давай я буду тебе наздоганяти, а ти тікай.

І кошеня помчало через двір. Тінь побігла попереду і бігла дуже швидко. Кошеня так і не змогло її зловити. Воно добігло до сусідського будинку та зупинилося.

– Тепер, – сказало кошеня, – я буду тікати, а ти доганяй.

Тінь побігла ззаду і, напевно, дуже старалася, але кошеняти все ж таки не впіймала.

– Не наздогнала! Не наздогнала! – закричало кошеня і зупинилося, тому що добігло до свого будинку.

Тінь теж зупинилася.

– З ким це ти розмовляєш? – запитало в кошенятка цуценя, що вийшло з під’їзду.

– З тінню, – відповіло кошеня.

– Хіба тінь вміє розмовляти?

– Не вміє, – сказало кошеня. – Але вона все розуміє.

Вище за будинок

– Ти можеш стрибнути вище за будинок? – запитало в кошеняти цуценя.

– Ні, – сказало кошеня Гав, – так високо я не вмію.

– А я вмію.

– Ти?

– Я!

– Не може цього бути, – не повірило кошеня. – Ану стрибни.

Цуценя підстрибнуло.

– Хааа! І це ти називаєш вище за будинок, – засміялося кошеня. – Це ж нижче за лавку.

– Не важливо, – відповів песик. – Будинок навіть вище за лавку стрибнути не може, тому що він взагалі ніколи не стрибає. От виходить, що я стрибаю вище за будинок.

Так нечесно

Цуценя і кошеня грали у дворі в доганялки. А сусідський кіт ходив по своєму сусідському даху й обурювався:

– Що це за дружба між цуценям і кошеням? Не може бути ніякої дружби! Все одно цуценя коли-небудь стане дорослим псом, а кошеня – котом. А як кішка з псом живуть, давно відомо. Ти, Гав, запам’ятай: згодом твій друг весь час ганятиметься за тобою, а ти – завжди тікатимеш.

Цуценя це почуло і сказало кошеняті:

– Чому це я буду весь час за тобою ганятися? Так в доганялки грати нечесно. Я хочу по черзі. Спочатку я за тобою, а потім ти за мною.

Добре захована котлета

Цуценя принесло на горище котлету, поклало її в куточок і сказало кошеняті:

– Подивись, будь ласка, щоб ніхто не потягнув мою котлету. Я трохи пограю у дворі, а потім прийду та з’їм.

– Добре, – сказало кошеня, і цуценя побігло.

Цуценя бігало у дворі та раптом побачило, що з під’їзду виходить кошеня Гав.

– Гав, – захвилювалося цуценя, – що ж ти залишив мою котлету без нагляду?

– Я її сховав! – відповів Гав.

– А раптом її хто-небудь знайде?

– Не хвилюйся! – впевнено відповів Гав. – Я її дуже добре сховав. Я її з’їв.

Мене немає вдома

Кошеня пішло у гості до цуценяти, але по дорозі зустріло його самого.

– Привіт, – сказав песик, – куди це ти йдеш?

– До тебе в гості.

– На жаль, – сказав песик, – мене немає вдома.

– А де ти?

– Я пішов до тебе в гості.

– Зрозуміло, – сказало кошеня Гав. – Тільки мене теж немає вдома.

– А ти де?

– Я йду в гості до тебе.

– Дуже шкода, – сказав песик, – ні тебе, ні мене немає вдома. Що ж нам робити?

– Доведеться почекати, – зітхнуло кошеня. – Давай поки пограємо у дворі та почекаємо. Може, хтось із нас повернеться додому.

Таємна мова

– Іди сюди! – закричало цуценя кошеняті. – Я щось придумав!

– Що ти придумав? – запитав Гав.

– Я придумав таємну мову.

– А навіщо таємну? – здивувався Гав.

– Щоб ми могли розмовляти, і ніхто нас не розумів.

– Це добре! – зрадів Гав. – Скажи мені щось своєю таємною мовою.

– Кука маракука балям барабука! – сказало щеня.

– Дуже таємно, – похвалив Гав, – нічого не зрозуміло.

– А тепер, – сказав песик, – давай я тобі на вушко скажу, що це означає «кука маркука».

– Не треба! – сказав Гав. – Не кажи.

– Чому не треба? – здивувався песик.

– Тому що таємно! – сказало кошеня Гав. – Тож нехай і буде таємно. Нехай ніколи нікому нічого не буде зрозуміло. Навіть мені. Тоді в нас буде справжня таємна притаємна мова.

Відлуння

Кошеня Гав і цуценя грали в нову гру. Вони кричали у водостічну трубу слова, а з труби назад вискакували закінчення слів.

– Молоко! – закричало кошеня, і з труби вилетіло: «око…»

– Чуєш, – зраділо кошеня, – око. Тепер ти щось крикни.

– Ковбаса! – закричало цуценя, а з труби вилетіло: «Оса».

– Оса, – сказав Гав, – може вкусити.

– Не хвилюйся, – заспокоїло його цуценя, – це ж тільки відлуння. А тепер давай крикнемо «котлета».

– Не треба, – сказало кошеня, – це слово негарне. У ньому «ррр» немає.

– Ну тоді «гуркіт» – тут гучна «р».

– Годиться, – погодилося кошеня і закричало щосили в трубу: – Гуррркіт!!!

Тут в трубі справді щось зашуміло, загуркотіло, загриміло, і звідти вилетів сусідський кіт. Він сидів на даху біля самого краю труби, підслуховував і ненароком впав у трубу.

Щеня і кошеня кинулися тікати і зупинилися лише на горищі. Коли Гав віддихався, він сказав:

– Нічого дивного. Я крикнув: «Гур-кіт!», от з труби і вилетів кіт.

Нова гра

– Я придумав нову гру, – сказало цуценяті кошеня Гав.

– Яку?

– Ти загадуєш число, і я загадую, у кого число більше, той і виграв.

– Цікаво, – сказав песик. – Давай пограємо.

– Давай. Загадуй число.

– Загадав, – сказав песик.

– Скільки ти загадав?

– П’ять!

– У мене більше, – сказало кошеня. – Я загадав шість.

– Давай ще раз, – запропонувало цуценя.

– Давай. Скільки тепер ти загадав?

– Тепер я загадав сто.

– А я двісті.

– Значить, ти знову виграв.

– Знову.

Цуценя і кошеня грали довго, але кожного разу вигравало кошеня.

– Що це ти весь час виграєш, – запитав песик.

– А мені в цю гру завжди щастить, – відповіло кошеня.