Кошеня Cплет і каченя, яке не крякало
Казки Роба Скоттона
Якось уранці Cплет їхав до школи велосипедом, підстрибував на горбках, і раптом потрапив колесом у тріщину на дорозі.
Cплет впав на дорогу і опинився носом до носа, а вірніше носом до дзьоба з кумедним каченям.
Каченя тримало під пахвою маленьку книжку.
Воно витріщилося на кошеня.
«Дивно, — подумав Cплет, – каченя мовчить. Чому воно не крякає? Щось тут не так!”
— Не хвилюйся, каченя, – сказав Cплет. – Ти, мабуть, загубився. Я відвезу тебе назад на ставок. Я допоможу тобі пригадати, як крякати.
Cплет підняв каченя і посадив до себе в наплічник.
— Ти там обережніше, – сказав він. – Не роздуши мої рибні палички.
Cплет одягнув наплічник, сів на велосипед і поїхав на ставок.
Велосипед деренчав, підстрибуючи на горбочках.
Cплет приїхав на ставок і відкрив наплічник.
Каченя висунуло голову, озирнулося на всі боки і залізло назад.
«Може, каченя і не загубилося, — подумав Cплет. — Візьму його з собою до школи. Місіс Пухлісс напевно знає, що робити!
Кошеня сіло на велосипед і поїхало до котячої школи.
Приїхавши до школи, Cплет поклав наплічник на землю, а сам пішов ставити велосипед у гараж.
Каченя виглянуло назовні крізь щілину, побачило зубасту усмішку Шипа і страшенно перелякалося.
Воно вискочило з наплічника і кинулося тікати.
— Стій! – закричав Cплет.
— Що? Де? – розгубився Пряник.
І тут…
Каченя разом із книжкою опинилося у Пряника на голові.
— Він не крякає, – сказав Cплет.
— Він не крякає? – перепитав Шип.
— Зовсім не крякає? – запитав Пряник.
—Зовсім, – відповів Cплет.
— Якщо каченя не крякає, це не правильно, — сказали кошенята.
— Може, він голодний? – припустив Шип.
Він дістав із наплічника Cплета рибні палички і дав їх каченяті.
Але той навіть жодного разу не клюнув.
І Шип з’їв рибні палички сам.
— Може, йому сумно? Може, його треба розвеселити? – припустив Пряник і скорчив смішну мармизу.
Каченя не розсміялося. Воно навіть не посміхнулося, хоч Пряник дуже намагався його розсмішити.
— Я знаю що робити! – сказала Кітті. – Треба його одягнути! Йому потрібен рожевий бантик та рожева сукня. Він одразу закрякає, от побачите!
Але бантик та сукня не допомогли. Каченя не крякало.
— Місіс Пухлісс, напевно, знає, як йому допомогти, – сказав Cплет.
Місіс Пухлісс уважно розглянула каченя.
— Він не крякає? Дивно… Зараз розберемося, – сказала вона. — Напевно, все вирішується дуже просто.
— Перевіримо, чи добре він чує.
Місіс Пухлісс заграла на скрипці веселу пісеньку.
Каченя тут же пустилося в танок.
— Чує добре, – сказала місіс Пухлісс. – Перевіримо, чи добре він бачить.
Каченя безглуздо витріщалося на таблицю.
Місіс Пухлісс уважніше придивилася до каченя.
— Зрозуміло… – сказала вона. – Здається, йому треба надіти окуляри.
Місіс Пухлісс дала каченяті свої окуляри.
Каченя моргнуло, відкрило книжку і почало читати вголос.
—Кря, – прочитало воно. – Кря-кря-кря!
—Ура! — закричали кошенята.
Каченя знову закрякало.
Ось така історія.
Джерело :
“Котёнок Шмяк”
Автор – Роб Скоттон
Видавництво: “Клевер”