Кошеня Cплет і каченя, яке не крякало

Якось уранці Cплет їхав до школи велосипедом, підстрибував на горбках, і раптом потрапив колесом у тріщину на дорозі.

Cплет впав на дорогу і опинився носом до носа, а вірніше носом до дзьоба з кумедним каченям.

Каченя тримало під пахвою маленьку книжку.

Воно витріщилося на кошеня.

«Дивно, — подумав Cплет, – каченя мовчить. Чому воно не крякає? Щось тут не так!”

— Не хвилюйся, каченя, – сказав Cплет. – Ти, мабуть, загубився. Я відвезу тебе назад на ставок. Я допоможу тобі пригадати, як крякати.

Cплет підняв каченя і посадив до себе в наплічник.

— Ти там обережніше, – сказав він. – Не роздуши мої рибні палички.

Cплет одягнув наплічник, сів на велосипед і поїхав на ставок.

Велосипед деренчав, підстрибуючи на горбочках.

Cплет приїхав на ставок і відкрив наплічник.

Каченя висунуло голову, озирнулося на всі боки і залізло назад.

«Може, каченя і не загубилося, — подумав Cплет. — Візьму його з собою до школи. Місіс Пухлісс напевно знає, що робити!

Кошеня сіло на велосипед і поїхало до котячої школи.

Приїхавши до школи, Cплет поклав наплічник на землю, а сам пішов ставити велосипед у гараж.

Каченя виглянуло назовні крізь щілину, побачило зубасту усмішку Шипа і страшенно перелякалося.

Воно вискочило з наплічника і кинулося тікати.

— Стій! – закричав Cплет.

— Що? Де? – розгубився Пряник.

І тут…

Каченя разом із книжкою опинилося у Пряника на голові.

— Він не крякає, – сказав Cплет.

— Він не крякає? – перепитав Шип.

— Зовсім не крякає? – запитав Пряник.

—Зовсім, – відповів Cплет.

— Якщо каченя не крякає, це не правильно, — сказали кошенята.

— Може, він голодний? – припустив Шип.

Він дістав із наплічника Cплета рибні палички і дав їх каченяті.

Але той навіть жодного разу не клюнув.

І Шип з’їв рибні палички сам.

— Може, йому сумно? Може, його треба розвеселити? – припустив Пряник і скорчив смішну мармизу.

Каченя не розсміялося. Воно навіть не посміхнулося, хоч Пряник дуже намагався його розсмішити.

—  Я знаю що робити! – сказала Кітті. – Треба його одягнути! Йому потрібен рожевий бантик та рожева сукня. Він одразу закрякає, от побачите!

Але бантик та сукня не допомогли. Каченя не крякало.

— Місіс Пухлісс, напевно, знає, як йому допомогти, – сказав Cплет.

Місіс Пухлісс уважно розглянула каченя.

—  Він не крякає? Дивно… Зараз розберемося, – сказала вона. — Напевно, все вирішується дуже просто.

— Перевіримо, чи добре він чує.

Місіс Пухлісс заграла на скрипці веселу пісеньку.

Каченя тут же пустилося в танок.

— Чує добре, – сказала місіс Пухлісс. – Перевіримо, чи добре він бачить.

Каченя безглуздо витріщалося на таблицю.

Місіс Пухлісс уважніше придивилася до каченя.

— Зрозуміло… – сказала вона. – Здається, йому треба надіти окуляри.

Місіс Пухлісс дала каченяті свої окуляри.

Каченя моргнуло, відкрило книжку і почало читати вголос.

—Кря, – прочитало воно. – Кря-кря-кря!

—Ура! — закричали кошенята.

Каченя знову закрякало.

Ось така історія.