TOU

Кошеня Стенлі, або справжній скарб

Голлі Веб

Розділ перший

– Лілі, ти впевнена, що хочеш піти зі мною, Лілі, ти чуєш? – спитав тато, піднявши брови з награним здивуванням, і широко посміхнувся.

– Я б з радістю погуляла в лісі з тобою та Х’юго. Там гарно та прохолодно. До того ж… – Лілі скривилася. – Я не проти з вами погуляти, просто мені не подобається, що ви надто швидко ходите, – пояснила вона. – У вас обох дуже довгі ноги. – Лілі нахилилася і погладила кремово-білі вуха пса. – Скажи? У тебе великі лапи! – Вона знову підняла очі на тата і з підозрою уточнила: – Сподіваюся, ти не збираєшся пробігти п’ять миль, як завжди?
Тато засміявся.

– Ні, не в таку погоду. Нині занадто спекотно для довгих прогулянок. Та й ми з Х’юго вже виходили на ранкову пробіжку.

Лілі кивнула. З Хьюго потрібно було гуляти якнайчастіше. Вранці та ввечері тато виводив його на тривалі прогулянки, а під час обіду, коли мама робила перерву в роботі, вони втрьох ненадовго заглядали до парку подихати свіжим повітрям.

У вихідні тато відвозив Х’юго на машині до пагорбів за містом і бігав з ним по зелених схилах. Старша сестра Лілі, Карлі, часто до них приєднувалася, тоді як Лілі зазвичай відмовлялася. Чомусь щоразу, коли вона погоджувалася поїхати з татом і Х’юго на недільну прогулянку, на небі з’являлися хмари і починав накрапувати дощ.

Х’юго був поміссю – німецької вівчарки з невідомо ким. Карлі розповідала, що спочатку німецьких вівчарок вивели, щоб охороняти отари овець від вовків і ведмедів, і вони це робили дуже старанно. Тато мріяв про бадьорого, енергійного пса, і Х’юго відразу йому сподобався, коли вони прийшли шукати вихованця в притулок. Особливо їх вразила шерсть незвичайного білого кольору. Працівники притулку сказали, що літньому власнику Х’юго не вистачало сил вигулювати пса і як слід за ним доглядати, а на той момент він був ще цуценям!

Мама і тато пояснили донькам, що з Х’юго треба поводитися обережніше, бо він пережив розлуку з господарем, а німецькі вівчарки чутливі й нервові. Для тих, хто весь день проводить на роботі поза домом, вони не підходять.

Якщо німецьку вівчарку залишити одну, вона погризе всі меблі та влаштує справжній бедлам від горя та самотності! На щастя, мама була художницею і працювала вдома, і Х’юго майже ніколи не залишався один.

– Карлі з нами? – Запитав тато. – Покличеш її, Лілі?

– Ні, вони з мамою збираються до Мейзі. У неї в саду величезний надувний басейн, – Лілі заздрісно зітхнула. Ішов перший тиждень літніх канікул, і на вулиці вже стояла спека.

Правда, Хьюго хотів гуляти, незважаючи на пекуче сонце. Він стояв біля дверей і з надією дивився на тата та Лілі блискучими синіми очима. Однокласник Карлі якось сказав, що Х’юго – моторошний напіввовк, і це ясно з його білої вовни та синіх очей, а потім Карлі лаяли за те, що вона ганяла цього хлопця по дитячому майданчику, розмахуючи кулаками. Вона любила Х’юго навіть більше, ніж тато, і Х’юго відповідав їй взаємністю.

Тато почепив повідець до нашийника і відчинив вхідні двері. Х’юго відразу помчав по доріжці до воріт. Лілі спішно взула кросівки і побігла за ними, крикнувши:

– Бувай, мам! Бувай, Карлі!

Коли вони вийшли за ворота, Х’юго несподівано настовбурчив вуха і завиляв хвостом.

Тато озирнувся.

– У чому справа, Х’юго? Ага, розумію! Ні, на кішок не можна полювати.

– Там Феєчка? – Лілі підбігла до паркану. – Привіт, моя хороша!

Феєчкою звали чарівну сріблясту кішку з шерстю у темні та світлі смужки. Вона жила в їхньої сусідки Енн. Лілі подобалося грати з Феєчкою, а Карлі постійно її за це дражнила. Сестра і батьки Лілі любили собак, а Лілі котів, збирала плакати з кішками і книжки по догляду за ними … У неї навіть була піжама з кошенятами!

На щастя, Феєчка любила заглядати в садок сім’ї Лілі. Деколи вона перестрибувала з огорожі на дах гаража, а звідти забиралася у вікно її кімнати. Тоді дівчинка уявляла собі, ніби то її кішка. На жаль, мама завжди виганяла Феєчку пояснюючи, що Х’юго не сподобається котячий запах у будинку.

Зараз смугаста кішечка сиділа на паркані і підозріло дивилася на Х’юго, помахуючи хвостом.

Х’юго ніколи не гарчав на Феєчку, але Лілі підозрювала, що йому не особливо подобається, коли кицька гуляє його територією. Він сердито дивився на неї з вікна вітальні, притиснувши ніс до скла, і якщо Феєчка аж надто надовго затримувалась у них у саду, заходився голосно гавкати.

Феєчка потерлася головою об щоку Лілі, з недовірою зиркнула на Х’юго і зістрибнула з паркану на свою ділянку. Х’юго гавкнув і задерикувато замахав хвостом.

– Ходімо, друже, – ласкаво сказав тато. – Сьогодні ми гуляємо у лісі.

Х’юго обтрусився і побіг тротуаром, а тато з Лілі поспішили за ним. Ліс був зовсім недалеко від їхнього будинку, за пагорбом.

– Ой, як добре! – Лілі зітхнула з полегшенням, коли вони зайшли під дерева. Вона прибрала волосся з спітнілої від бігу і спеки шиї і додала: – Тут набагато прохолодніше. І Х’юго подобається. Йому, мабуть, дуже спекотно через його теплу шерсть.

Батько кивнув.

– Так, йому дуже подобається тут гуляти. У лісі багато цікавих запахів та білок.

– І паличок, – з усмішкою додала Лілі. Х’юго любив ганятися за паличками. – Ти спустиш його з поводу?

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Котенок Стенли или Настоящий клад“
Холли Вебб
Видавництво: “ЭКСМО”
2018 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: