TOU

Кошеня Стенлі, або справжній скарб

Голлі Веб

– Не може бути. – Лілі похитала головою. – Стенлі обожнює Х’юго. Вони навіть разом заснули у його кошику! Х’юго нізащо б не образив Стенлі …

– Він і не образив, – сердито перебила її Карлі, опускаючись навколішки поряд з Х’юго. – Це Стенлі його поранив! Бідний Х’юго!

Мама зітхнула.

– Не знаю, хто з них першим розпочав, головне, що все обійшлося. Нам ще пощастило, що до цього вони ладнали. Дивно тільки, що це так несподівано сталося… Але тепер їх не можна тримати вдвох. Я зателефоную з ранку Емі. Стенлі вже досить дорослий і може зачекати на нових господарів у притулку. Сподіваюся, у них з’явилося для нього місце.

– Що? – ахнула Лілі. – Ні, мам, не треба! Ми ж обіцяли його доглядати! Не віддавай його до притулку!

– У нас немає вибору, сонечко, – м’яко заперечив тато. – Розумію, тобі сподобалося жити з кошенятами, і ти розумниця, добре про них дбала, але якщо Х’юго зі Стенлі знову поб’ються, якщо Стенлі його подряпає і Х’юго на нього огризнеться – раптом він випадково поранить малюка? Сумніваюся, що Х’юго став би навмисно його кусати, але ж будь-яке може статися. Він набагато більший за Стенлі і може не розрахувати силу. Це небезпечно.

– До того ж це будинок Х’юго, – вставила Карлі.

– Вона має рацію, Лілі, – підтакнув їй тато. – Ми ж не станемо відправляти Х’юго до притулку.

Лілі похитала головою. На очі набігли сльози. Стенлі повурухнувся у неї в руках і злизав солону краплю, що впала з носа дівчинки.

Лілі перевела погляд із батьків на Карлі і назад. Вона не могла повірити у те, що відбувається. Всі були такі впевнені, що Стенлі треба віддати… А ще недавно все було так добре! Завтра вона збиралася здійснити свій план і вмовити батьків залишити кошеня, а натомість він поїде до притулку!

– Так не можна, – прошепотіла вона. – Йому там не сподобається. Коли ми забирали Х’юго, я бачила котячі клітки. Вони дуже маленькі. А Стенлі звик до нашої просторої кухні та моєї спальні. І без нас йому буде самотньо.

Особливо без Х’юго. Лілі все не могла зрозуміти, як так сталося. Х’юго жодного разу не гавкнув на кошенят. Навіть коли побачив їх уперше у лісі. Він завжди був з ними лагідний і пускав Стенлі у свій кошик. Не може бути, щоб вони посварилися!

На жаль, дівчинку ніхто не слухав. Тато з мамою вирішували, хто відвезе Стенлі до притулку. Карлі гладила Х’юго і ображено дивилася на кошеня.

– А сьогодні як нам бути? – пробурмотів тато. – Звісно, удвох ми їх більше не залишимо.

– Я заберу Стенлі до себе в кімнату, – квапливо відповіла Лілі. Зрештою, це остання ніч, яку він проведе вдома. Більше вона не зможе ні погладити його, ні пограти з ним.

Мама кивнула.

– Добре мила. Тільки зачини двері.

– Я принесу контейнер. – Тато взяв пластмасовий контейнер та пішов за донькою на другий поверх.

Лілі крокувала сходами і тихенько плакала. Їй здавалося, що він ще зовсім маленький і йому рано їхати до притулку. Це майже як перший день у школі! Лілі сумно усміхнулася своїм думкам.

— Я нудьгуватиму за ним, — зізнався тато і погладив Стенлі під підборіддям, коли Лілі сіла з кошеням на ліжко. Вона дбайливо поклала малюка поруч із собою, і Стенлі пройшовся по ліжку, плутаючись у складках ковдри.

– Сонечко, не плач. – тато обійняв Лілі за плечі. – Для нього знайдуться чудові господарі. Він гарне кошеня, і довго не затримається у притулку!

– А я не хочу жодних чудових господарів, – схлипнула Лілі. – Хочу, щоб він лишився у нас!

Тато зітхнув.

– Знаю. Я теж про це думав, але … Лілі, люба, ти ж розумієш, що в першу чергу це будинок Х’юго.

— Але я все ще не можу повірити, що вони билися, — прошепотіла Лілі.

Стенлі спробував залізти до неї на коліна і заплутався у простирадлі. Тато засміявся і допоміг йому вибратися.

– Обережніше, малюче. На добраніч, Лілі. – Він підійшов до вікна. – Я зачиню його про всяк випадок, щоб Стенлі не втік. Сподіваюся, тобі не дуже душно? Не хвилюйся. Все буде добре, обіцяю.

Він погладив дочку по голові і вийшов із кімнати. Лілі провела його поглядом. Що може статися хорошого? Все погано…

Вона лягла, і Стенлі влаштувався на животі. Він накрив хвостиком мордочку і заплющив очі. Як приємно спати разом із Лілі! Видно, що вона чимось засмучена – дихання у неї уривчасте, не таке, як завжди. А ось йому так тепло і затишно … У ліжку Лілі навіть краще, ніж у кошику Х’юго!

Стенлі притиснув вушка до голови, згадуючи недавню подію, і жалібно пискнув. Він мирно спав у кошику, коли його розбудив гучний гавкіт. Він уперше побачив, як Х’юго сердиться. Х’юго захищав будинок і Стенлі, але кошеня все одно злякалося його гучного гавкання.

Воно заметалося по кухні, шукаючи безпечний куточок. Стенлі застрибнув на кухонний стіл, а з нього на раковину, мало не впав назад на підлогу. Допоміг собі кігтиками і заліз на кухонну тумбочку, а там сховався за фіранкою і згорнувся в клубочок, слухаючи грізний гавкіт і сердитий шипіння.

Стенлі підвівся і пройшовся по ліжку, намагаючись заспокоїтись. Лілі поворухнулася і сонно позіхнула. Кошеня знову лягло на живіт, і невдовзі вони обоє заснули.

****

– Як вважаєш, взяти його іграшки? – Запитала мама, розглядаючи мишку з відірваним хвостиком і дірочкою в боці.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Котенок Стенли или Настоящий клад“
Холли Вебб
Видавництво: “ЭКСМО”
2018 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: