TOU

Кошеня Стенлі, або справжній скарб

Голлі Веб

– Це його улюблена мишка, – з гіркотою прошепотіла Лілі. – Візьми її обов’язково!

Вона відсунула від себе миску з пластівцями – все одно апетиту не було – і почала збирати з підлоги дзвінкі м’ячики, м’ячики з пір’ячками та інші іграшки. Щоправда, найбільше Стенлі любив грати з Х’юго. Ось і зараз вони разом лежали під столом. Мама з татом вирішили, що їм можна бути в одній кімнаті, але лише під наглядом.

Напевно, Х’юго заліз під стіл, сподіваючись, що Карлі поділиться з ним скоринкою підсмаженого хліба. А Стенлі прийшов пограти з його лапами. Він стрибав на них, як на здобич, і бив своїми крихітними лапками. Час від часу Х’юго позіхав і ворушив лапою, і Стенлі кидався на неї з новими силами і грізно гарчав.

Мама стояла за плитою і смажила бекон, але раз у раз оглядалася на Х’юго зі Стенлі, перевіряючи, чи не сваряться вони. Але ні, пес з кошеням поводилися дуже доброзичливо і безтурботно грали один з одним. Хто б міг подумати, що зовсім недавно Стенлі подряпав Х’юго ніс? Вночі Лілі застала Х’юго розгніваним, а Стенлі до смерті переляканим. Чому ж зараз вони поводилися так, наче нічого не сталося?

Раптом у двері зателефонували.

– Відкриєш, Лілі? – Запитала мама. – Я боюся, щоб бекон не підгорів. Швидше за все нам пошту принесли.

Лілі підвелася і пішла до дверей. Тато на той час спустився на перший поверх і підійшов до доньки. На порозі стояла їхня сусідка Енн, і вигляд у неї був стривожений.

– Привіт, Енн! – привітався тато. – Все в порядку?

– Сподіваюся. – Вона посміхнулася. – Але я про всяк випадок прийшла вибачитись…

– Добре, – розгублено пробурмотів тато. – Вип’єте чашку кави? Ми якраз снідаємо.

– Ой вибачте! Не хотіла вам заважати!

– Та що ви, дурниця.

– Від кави не відмовлюся, – з усмішкою зізналася Енн, і вони втрьох пішли на кухню. Мама саме розкладала по тарілках бекон.

– Щиро кажучи, мені дуже соромно, – продовжила сусідка. – Боюся, Феєчка знову до вас ходила. Близько півночі вона вбігла в будинок через свої дверцята, і вигляд у неї був пошарпаний. Вся мокра і шерсть на ній стирчала у всі боки. А ще я чула моторошний гавкіт. Напевно, Феєчка залізла у вікно Лілі і натрапила на Х’юго… Пам’ятаю, ви мені розповідали, що вона іноді приходить до Лілі у кімнату.

Енн підняла погляд. Уся сім’я уважно дивилася на неї.

– Мені дуже шкода, – додала вона. – Знаю, Феєчка жахливо поводиться. І інші мої сусіди вчора на неї нарікали. Вона залізла до них на кухню і злизала сметану зі шматка хліба … – Енн зам’ялася. — Що ж вона наробила?

– Це Феєчка! – Видихнула Лілі. Вікно у неї в кімнаті було відчинине! – Не Стенлі, а Феєчка! Це на неї Х’юго гавкав! Стенлі зовсім не треба віддавати в притулок! Мамо, скажи… – Лілі взяла маму за руку, але та слухала Енн і не звертала на доньку уваги.

– То я не помилилася? Ох, господи … – Енн озирнулася. – Сподіваюся, вона нічого не розбила?

Тато засміявся.

– Тільки кухоль, Енн. Не хвилюйтесь. Насправді ви нас порадували. Х’юго всіх перебудив гучним гавканням, і коли ми спустилися на кухню, там був справжній погром, а у Х’юго на носі красувалася велика подряпина. – На цих словах Енн ахнула і прикрила рота долонею, і тато поспішно додав: – Ні-ні, з ним все гаразд, нічого страшного. Просто ми подумали, що це Стенлі його подряпав, і вже збиралися віддавати малюка в притулок, поки не трапилося чогось гіршого. А тепер не доведеться!

– Феєчка його подряпала? – Енн винувато подивилася на Хьюго. – Бідолашний. Ну, вона і хуліганка!

– Але ви все одно її любите, – зі сміхом відповіла мама.

– Тепер я замикатиму котячі дверцята на ніч. – Енн зітхнула.

– Мам! – Лілі потягла маму за рукав. – Мам, послухай мене, будь ласка! Подзвони до притулку!

Мама нахилилася обійняти доньку.

– Звичайно, я й сама збиралася це зробити. Зараз ми їм зателефонуємо і скажемо, що все гаразд і Стенлі поки що залишиться у нас.

– Чому я тебе не послухав, коли ти сказала, що Хьюго не гавкав би на Стенлі? – покаявся тато. – Ну, ви на них тільки подивіться!

Усі зазирнули під стіл. Стенлі втомився грати і розлігся на величезних лапах пса. Він помітив, що на нього дивляться, і ліниво розплющив зелене око.

– Будь ласка… – прошепотіла Лілі. – Давайте його залишимо? Знаю, у нас уже є Х’юго, але він теж прив’язався до Стенлі!

Так, – погодилася Карлі. – Х’юго засмутиться, якщо Стенлі заберуть. Я за те, щоб він лишився!

– Ура! Дякую, Карлі! – Лілі міцно обійняла сестру.

Мама посміхнулася.

– Я піду зателефоную до притулку.

– І що ти їм скажеш? – Лілі напружено чекала на відповідь.

– Попрошу прибрати його фото із сайту. Стенлі вже знайшов сім’ю.

Лілі кинулася обіймати маму, потім тата і навіть Енн. Їй усіх хотілося обійняти! Вона опустилася навпочіпки поруч зі Стенлі та Хьюго.

– Ти залишаєшся з нами, – прошепотіла Лілі, погладжуючи Стенлі по пухнастому білому животику. – Тепер ти наше кошеня!

Стенлі розплющив очі і потягнувся, а потім перекотився на спинку і вдарив Х’юго лапою по носі. Х’юго пирхнув і ніжно лизнув кошеня.

Стенлі підвівся і знову потягнувся, вигнувши спину. Він солодко позіхнув і підійшов до Лілі. Малюк потерся об її ногу. Він заліз до дівчинки на коліна, штовхнув маківкою їй у підборіддя і голосно замуркотів. А потім спустився і обнюхав носа Х’юго.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Котенок Стенли или Настоящий клад“
Холли Вебб
Видавництво: “ЭКСМО”
2018 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: