TOU

Кошеня Стенлі, або справжній скарб

Голлі Веб

Тато широко посміхнувся.

– Так. Добре, що я там так і не прибрався і не віддав наш старий мотлох у благодійну крамницю, а? Я біжу за стерилізатором. Їх же треба нагодувати якнайшвидше?

– Так, звичайно, – підтвердила Емі. – Добре, що у вас є стерилізатор! З ним буде набагато простіше. Ой!

Вона різко обернулася. Х’юго штовхнув носом двері кухні і впевнено потрусив по підлозі, викладеній плиткою. Мама похитала головою:

– Вибачте, зараз я його виведу. Х’юго, тобі сюди не можна! Тут кошенята. Важко буде йому забороняти заходити на кухню. У нього раніше тут були кошик та миски з їжею та водою.

– Мила, почекай, – перервав її тато. – Хоч ми й прибрали його кошик від батареї і поставили там коробку, він не проти, що його місце зайняли.

Емі кивнула головою.

– Так мабуть. А я хотіла пошукати вам спеціальну грілку для кошенят, але тепер думаю, що вона вам не знадобиться.

****

Кошенята тим часом лежали біля пляшки з гарячою водою. Х’юго ліг поряд з їхньою коробкою, і їм стало ще тепліше. Кошенята навіть підсунулися ближче до стіни, біля якої він лежав. Інстинкт підказував їм шукати джерело тепла.

– Х’юго вони дуже подобаються, – з усмішкою зауважила Лілі. Хто б міг подумати, що з нього вийде чудова нянька для кошенят?

– Гаразд, – продовжила Емі. – Я навчу вас розводити молочну суміш і годувати малюків із пляшечки. І ще десь тиждень, поки малюки не підростуть, вам доведеться допомагати їм пісяти та какати після їди.

– Фу, як бридко! – Вигукнула Карлі.

Емі засміялася.

– Знаю, звучить не дуже приємно. Справа в тому, що мама-кішка вилизує кошенят після того, як вони поп’ють молока, і для їхнього організму це свого роду сигнал, що настав час попісяти або покакати. При ручному вигодовуванні потрібно у всьому наслідувати маму-кішку. Зрозуміло, масажувати їм животики треба не язиком, а ваткою, змоченою у теплій воді! – Додала вона.

– Слава богу, – промимрив тато.

Біле кошеня прокинулося в темній кімнаті. Мама так і не повернулася, але йому було затишно та тепло. Здається, він і поїв, але встиг знову зголодніти. Малюк підвівся на тремтячих лапках і нявкнув – він кликав маму. Але замість пухнастої смугастої мордочки перед ним з’явився ніс когось великого та білого.

Кошеня розгублено його обнюхало і пчихнуло. Це не мама. Проте цей хтось – теплий і м’який. Малюк знову нявкнув, випрошуючи у пса молочко, і незабаром до нього приєдналися його смугасті сестрички. Їм теж хотілося їсти.

– Привіт, Х’юго! Вони тебе розбудили? – Над ними пролунав глибокий, глузливий голос.

Кошеня повернуло голову на звук і тихо пискнуло. Х’юго нахилився і дбайливо взяв його в зуби, як мама. Малюк злякався, коли його підняли в повітря, але незабаром він опинився між великими білими лапами, поряд із густою шерстю пса. Він затишно влаштувався і на якийсь час забув про голод. Кошеня притулилося ближче до Х’юго і задрімало.

****

Лілі ніяк не могла заснути. Вона лежала у себе в кімнаті і все думала про кошенят. Вони ледь чутно й жалібно нявкали на першому поверсі. Ой, звичайно! Вночі їх ще не годували!

Мама з татом вирішили, що ввечері востаннє їх краще годувати об одинадцятій годині, потім уночі о третій і ще раз перед сніданком. Тато сказав, що за тиждень кошенята трошки підростуть і зможуть витримувати більше чотирьох годин без їжі.

Лілі довго просила батьків дозволити їй годувати кошенят ночами, але тато з мамою не погодилися. Вони вважали, що о третій ночі Лілі з Карлі повинні спати, і не важливо, що зараз канікули.

Ось тільки чому кошенята пищать? Невже батьки про них забули? Вони так відчайдушно нявкають! Лілі села у ліжку. Вона вирішила спуститися на кухню та перевірити, чи все з ними гаразд. Особливо дівчинка переживала за біленького малюка. Він був таким крихітним! Здавалося, під шерсткою в нього одна шкіра та кістки.

Вона пройшла навшпиньки коридором і зазирнула на кухню. Мама з татом сиділи за столом у піжамах зі смугастими кошенятами на колінах. Малята захоплено смоктали суміш із пляшечок.

– Лілі! Чому ти не спиш? – обурився тато.

– Я прокинулася, бо вони нявкали, – пояснила дівчинка. – Що трапилося?

– Двох кошенят одній людині одночасно годувати не виходить, і ми вирішили спочатку напоїти сумішшю смугастих, поки білий спить, а тепер він прокинувся і дуже незадоволений, що його оминули, – сказала мама. – Думаю, він почув запах молочної суміші.

Лілі нахилилася над коробкою, але там було пусто. Раптом Х’юго голосно завив, і дівчинка помітила, що кошеня лежить у нього між лапами.

– О, Х’юго за ним наглядає!

– Він узяв його зубами за шкірку і витягнув із коробки, – розповів тато. – Я спочатку злякався, але все обійшлося. Кішки так роблять.

– Х’юго, тебе теж засмучує їх сумне “няв”? – Запитала Лілі, а потім повернулася до батьків. – Можна я його погодувати? Якщо я все одно прокинулася. Третя пляшечка у нас є, а Х’юго явно незадоволений. Йому не подобається, що Стенлі плаче.

– Стенлі? – Мама посміхнулася. – Коли ти встигла його назвати?

Лілі почервоніла.

– Просто він схожий на Стенлі. Дуже миле ім’я.

– Миле, – погодилася мама, передаючи Лілі пляшечку. – Тільки не забувай, що кошенята у нас не залишаться, Лілі. Як тільки у притулку знайдуть, куди їх віддати, нам доведеться з ними попрощатися.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Котенок Стенли или Настоящий клад“
Холли Вебб
Видавництво: “ЭКСМО”
2018 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: