TOU

Кошеня Стенлі, або справжній скарб

Голлі Веб

– Я пам’ятаю. – Лілі обережно взяла в руки біле кошеня і віднесла до столу. Х’юго поспішив за нею і поклав голову дівчинці на коліна, коли вона сіла на стілець. Стенлі вже знав, що робити з пляшечкою, після перших двох годувань і почав жадібно смоктати суміш, смішно хлюпаючи.

– Нічого собі! Бачу, ти дуже зголоднів, – прошепотіла Лілі. – Мам, дивись, у нього животик роздувається!

Мама засміялася.

– Так, їдять вони з апетитом. Ой, Лілі! Чуєш?

– Ага… – прошепотіла Лілі. Стенлі муркотів.

Розділ шостий

– Який тобі найбільше подобається? – запитала Мері, милуючись кошенятами, що порались у невеликому манежі. Лілі написала подрузі про дивовижну знахідку Хьюго, і коли Мері повернулася з відпочинку в Іспанії, вона відразу поспішила в гості до Лілі подивитися на кошенят.

Їм було вже близько п’яти тижнів, і вони вже досить спритно рухалися майже як дорослі кішки. Голосно нявкали, шумно бавилися і раз у раз стрибали один на одного. Лілі вмовила батьків купити малечі іграшки в зоомагазині, і кошенятам вони дуже сподобалися. Вони захопилися паличкою з пір’ячками на кінці, і Лілі з задоволенням, але вже втомлено розмахувала нею над манежем.

Разом із стерилізатором тато знайшов на горищі великий пластмасовий контейнер і вирішив зробити з нього манеж. Він посадив туди кошенят, щоб вони не розповзалися по всій кухні. Щоправда, лише за кілька днів кошенята навчилися вилазити зі свого будиночка, але все одно поверталися туди, щоб подрімати.

– Стенлі – мій улюбленець, – зізналася Лілі. – Він схожий на пухнастий сніжок!

– Так, він милий, – погодилася Мері. – Але його смугасті сестрички теж чудові. Напевно, тяжко їх доглядати?

– Ні, вони вже перейшли на звичайний корм для кошенят, розведений сумішшю, якою ми напували їх до цього. Тепер ми їх годуємо пізно ввечері, а потім – рано-вранці. Нам більше не доводиться вставати ночами. – Лілі опустила руку в контейнер. Стенлі одразу поспішив до неї і лизнув її пальці.

– Вони всі чарівні. Я б не змогла з ними розлучитися, – пробурмотіла Мері, вкладаючи одну зі смугастих кішечок собі на коліна. Карлі назвала сестричок Белла та Тріксі. – Ти всі літні канікули їх доглядаєш, а залишити їх тобі не дають! Так не чесно.

– Згодна. – Лілі зітхнула. – Але ми з самого початку домовилися, що віддамо їх на утримання іншій родині, без собаки, як тільки з’явиться можливість. А потім Емі прийшла їх провідати і залишилася дуже задоволена тим, як ми їх доглядали. Вона запропонувала нам дбати про кошенят доти, поки їм не знайдуться господарі. Я така рада, що мама з татом погодилися! – Стенлі ткнувся мордочкою їй в руку і жалібно пискнув. Лілі посміхнулася. – Любий, ти ж нещодавно їв…

– Значить, у притулок їх не заберуть?

– Вони виклали фото на своєму сайті, але всіх направлятимуть одразу до нас. Тож кошенятам не доведеться переїжджати зайвий раз у нове місце.

Мері кивнула.

– Заодно можна переконатися, що вони потраплять у добрі руки.

Лілі кивнула. Їй не хотілося думати, що рано чи пізно у кошенят з’являться нові господарі. Особливо вона сумувала за Стенлі. При подрузі Лілі вдавала, що все добре, але насправді їй важко було уявити собі життя без кошенят… Хоча в них уже був Х’юго…

– Як думаєш, Х’юго за ними сумуватиме? – спитала Мері, коли почула, як пес шкребеться у двері кухні.

Лілі прочинила двері, і Х’юго одразу поспішив до манежу з кошенятами.

– Звісно. – Лілі погладила собаку по носі. – Він щоразу після прогулянки приходить на них глянути, перевіряє, чи все з ними гаразд. Так, Х’юго, не хвилюйся, я за ними наглядаю. Шукаєш Тріксі? Вона ось там.

Х’юго повернувся до сміттєвого кошика і помітив кішечку, що причаїлася за нею. Він одразу попрямував до неї і підштовхнув її носом до контейнера.

– Він не любить, коли вони вилазять із манежу, – пояснила Лілі. – Поводиться просто як вівчарка з чередою овець.

Вона з гордістю спостерігала за тим, як Х’юго бере в зуби смугасте кошеня і дбайливо опускає в контейнер.

– А я вже подумала, що він її вкусив! – вигукнула Мері.

– Ні-ні, він обережно їх бере, щоб їм не було боляче. Кішки так само носять своїх малюків. Ой, Х’юго, дивись! Стенлі вилазить!

Біле кошеня перелізло через край контейнера і незграбно зістрибнуло на підлогу. Дівчаткам навіть здалося, ніби Х’юго важко зітхнув. Він опустився на підлогу між Лілі та Мері, щоб Стенлі не поповз на іншу частину кухні.

Кошеня обнюхало собачий ніс. Стенлі обійшов пса і торкнувся лапкою його пухнастого хвоста. Х’юго легенько помахав хвостом, і кошеня грайливо накинулося на нього, грізно зашипівши.

Х’юго лагідно дивився на кошеня. Мабуть, йому подобалася ця гра. Коли малюк вчепився в його хвіст усіма чотирма лапками, Хьюго кілька разів змахнув хвостом, і кошеня проїхало кілька сантиметрів по підлозі слідом за ним. Дівчатка залилися сміхом.

– Вони чудово виглядають разом, – зауважила Мері. – Обидва білі та пухнасті.

– Знаю. – Лілі кивнула. Мері мала рацію. Якби лише батьки погодилися залишити Стенлі! Вони з Хьюго були б нерозлийвода!

Лілі з усмішкою спостерігала за тим, як Стенлі незграбно йде по її ліжку. Ходити по м’якій пуховій ковдрі не дуже зручно, і кошеня постійно завалювалося на бік. Воно зупинилося обнюхати плюшевого ведмедика, а потім стрибнуло на нього, як справжній мисливець, і встромило крихітні кігтики в бантик, пов’язаний на шиї іграшки.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Котенок Стенли или Настоящий клад“
Холли Вебб
Видавництво: “ЭКСМО”
2018 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: