TOU

Кошеня Стенлі, або справжній скарб

Голлі Веб

Лілі так захопилася його грою, що не почула тихого шарудіння з боку вікна. Гучне шипіння застало її зненацька. Вона підстрибнула і озирнулася. Феєчка стояла на даху за відчиненим вікном, сердито здибивши шерсть на спині. Вона вже звикла вважати кімнату Лілі своєю територією і не хотіла нею ділитися з іншою кішкою.

– О ні, Феєчко! – ахнула Лілі. Їй не подобається Стенлі? З того часу, як вони забрали кошенят з лісу, Феєчка кілька разів заходила в гості, але тоді малюки були закриті на кухні, і Лілі не випускала Феєчку в коридор, тож зустрілися вони вперше.

Лілі розгубилася, не знаючи, як бути – підхопити Стенлі на руки чи прогнати Феєчку. Ось тільки вона боялася ненароком зіштовхнути кішку з даху. Раптом Феєчка послизнеться і впаде? Феєчка тим часом залізла на підвіконня і погрозливо зашипіла на Стенлі, здибивши шерсть і задерши хвіст трубою.

– Ні! – суворо гукнула Лілі. Стенлі притиснувся до плюшевого ведмедя, і шерсть у нього теж стала дибки.

– Фу, Феєчко! Геть! Ти не вдома! – Вона потяглася до кішки, щоб віднести її на перший поверх і випустити через вхідні двері на вулицю. – Знаю, ти звикла до мене приходити. Вибач, Феєчка. Ой!

Кішка подряпнула руку Лілі, залишивши дві яскраві смуги, знову грізно зашипіла на Стенлі, а потім розвернулась і втекла до себе на ділянку.

Лілі зачинила вікно. Вона все ще тремтіла від хвилювання. Феєчка ніколи її не дряпала! Дівчинка озирнулася на Стенлі. Він стиснувся в клубочок біля лапи ведмедя, тремтячи від страху.

– О, Стенлі, вибач, будь ласка. Все добре милий. Вона вже не повернеться. – Лілі дбайливо взяла кошеня на руки і притиснула до себе. – Не хвилюйся, я тебе захищу. Спокійно. Я поруч. Якби тільки я завжди була поряд… – сумно промовила дівчинка. Цього ранку мамі зателефонували з притулку і сказали, що одна дама побачила фотографію кошенят на сайті і зацікавилася смугастими малюками. Лілі розуміла, що рано чи пізно комусь сподобається і Стенлі.

Стенлі притискався до неї, і серце в нього стукало від страху. Він не розумів, що тільки-що сталося. Вони з Лілі весело грали вдвох, і сестрички їм не заважали. Йому подобалося, як Лілі його гладить, розважає, дозволяє спати в неї на колінах після особливо рухливих ігор. Раптом їх перервала величезна кішка, яку Стенлі ніколи не бачив, і почала на нього шипіти! Він до смерті злякався.

Х’юго штовхнув носом двері і зайшов до кімнати.

– Ти почув Феєчку? – прошепотіла Лілі. – Вона дуже розгнівалася. А зрозуміла! Ти почув її запах?

Х’юго обнюхав ковдру і притиснув вуха до голови. Потім він лагідно тицьнувся носом у кошеня. Стенлі потерся маківкою об його велику морду і здивовано пискнув, коли Х’юго лизнув його великим рожевим язиком.

Лілі засміялася.

– Х’юго! Ти його обслинив!

****

– Які ж вони гарненькі … Я б усіх взяла, але три кішки в будинку – це, мабуть, занадто багато. – Кендіс широко посміхнулася Лілі, Карлі та їх мамі. – Ви такі молодці, що вигодували їх. Вони виглядають ситими та здоровими. Приголомшливо!

Мама опустила долоню на Ліліне плече.

– Чесно кажучи, здебільшого це заслуга Лілі. Вона дуже старалася, навіть ночами вставала їх годувати. Дивно, як швидко вони виросли! Сім тижнів, хто міг би подумати? Час летить!

“Занадто швидко”, – подумала Лілі.

— Якби в них була мама, їх би не віддавали всього сім тижнів, — задумливо промовила Кендіс. – Нам пощастило знайти таких малюків. Ми вам дуже вдячні. Так, Джеку?

Її синочок мовчки кивнув. У нього на колінах лежала Белла, і він обережно, одним пальцем гладив її по шерсті від голови до хвоста. Бела терлася об його долоню і муркотіла, а у Джека був такий щасливий вираз обличчя, ніби щойно збулася його найзаповітніша мрія.

Лілі зовсім не хотілося розлучатися з кошенятами, але вона розуміла, що з Кендіс та Джеком вони будуть щасливі. Добре, що забирають поки що лише Беллу та Тріксі. Втім, Стенлі залишається зовсім один… Напевно, йому буде сумно без сестричок.

Стенлі з подивом спостерігав за тим, як Беллу з Тріксі садять у кошик якісь чужі, незнайомі люди. Його сестрички стривожено нявкнули, і кошеня пискнуло у відповідь. Куди їх забирають? І чому без нього?

Двері кухні відчинилися, і Кендіс з Джеком попрямували до виходу. Стенлі в паніці поспішив до стінки контейнера, насилу переліз через нього і плюхнувся на підлогу. Але не встиг він пробігти й півдороги, як двері зачинилися. Малюк стишився, заліз під стіл і сумно нявкнув.

Раптом двері знову відчинили, і на кухню зайшли Лілі та Хьюго. Пес підійшов до столу і нахилився до Стенлі. Він лагідно лизнув кошеня і ліг поруч з ним, опустивши голову на лапи.

Стенлі потерся об велику білу лапу пса, обережно її прикусив, а потім улаштувався між лапою і носом Х’юго, згорнувшись у маленький клубочок.

Лілі зазирнула до мами перед сном.

– На добраніч, мам. Ой як гарно! Нічого собі, він став таким пухнастим! – Дівчинка заглянула мамі через плече, щоб розглянути фото Стенлі, які вона відкрила на комп’ютері. – А навіщо ти скинула їх на комп’ютер? Хочеш відправити бабусі?

Бабуся Лілі теж любила котів. Вона жила в Шотландії і ще не бачила кошенят, але Лілі розповіла про них телефоном. Бабуся сказала, що дуже їй заздрить.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Котенок Стенли или Настоящий клад“
Холли Вебб
Видавництво: “ЭКСМО”
2018 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: