TOU

Кошик черепахи

Африканські казки

Заходилась якось черепаха кувати різні господарські знаряддя та зброю. Кувала вона і списи, і мачете, і шомпо­ли, і сокири, і мотики, і як майстерно!

Одного разу заходить до кузні тарган. Черепаха й питає його:

–Чого тобі треба, друже?

А тарган відповідає:

–Треба мені викувати списа!

Та й висипає на землю цілісінький кошик вугілля і залізної руди.

Каже тоді черепаха тарганові:

–А йди лишень допоможи мені роздмухати міхи.

Виліз тарган на міхи і почав роздмухувати їх. Коли це бачить: просто до кузні чимчикує курка.

–Що мені робити? — вигукнув тарган.— Сюди йде та, що присягалася звести мене зі світу!

Хто ж то? — питає черепаха.

–То курка з довгим дзьобом,— каже тарган.— Як побачить вона мене тут, одразу й з’їсть!

А черепаха йому на те й радить:

–Ти сховайся он там, під корою.

Послухався тарган і сховався під корою.

Коли це й курка заходить до кузні. Бачить коло стіни списа та й питає черепахи:

–А хто це поставив там списа?

Черепаха й відповідає:

–Та то тарган!

–А де ж він сам? — питається курка.

Черепаха витягла трубочкою губи і ледь помітно вказала курці на те місце, де тарган принишк під корою. Скочила туди курка, підняла кору, знайшла таргана, клюнула його, проковтнула ще й дзьоба об землю почистила.

А черепаха тоді їй і каже:

–Сусідонько, ти з’їла того, хто роздмухував міхи, тепер тобі доведеться самій мені допомагати.

Сіла курка біля міхів і почала їх бадьоро роздмухувати.

Трохи згодом спинилася вона, щоб дух перевести, коли дивиться, а через отвір просто до кузні йде мангуста. Кинулася курка до черепахи:

–Черепахо, сестронько, оборони, іде-бо сюди мій заклятий ворог. Що мені, бідній, робити? І чого я сюди прийшла?

А черепаха й радить:

–Сховайся он там, під лубом, ніхто тебе й не займе.

А мангуста, зайшовши до кузні, дивується:

–Як ці списи схожі на списи курки!

–А це й є списи курки,— каже черепаха.

–А де ж сама курка? — питає мангуста.

Черепаха витягла трубочкою губи і вказала на луб, під яким сховалася курка. Мангуста тут-таки витягла курку та й з’їла. Про черепаху теж не за­була — ніжку їй залишила.

Та коли мангуста хотіла собі йти, черепаха їй каже:

–Раз ти з’їла мого помічника, який мені роздмухував міхи, то тепер сама ставай на його місце.

Почали вони вдвох роздмухувати міхи. Та ось глянула мангуста надвір, а там, ой лишенько,— коло самісінької кузні хижа рись! Мангуста й каже черепасі:

–Що мені, бідній, робити? З’їсть мене рись.

А черепаха на те:

–Сховайся під луб.

Зайшла рись до кузні і впізнала мангустині списи.

–А де ж сама мангуста? — питає рись.

Відтак витягла вона мангусту з-під луба, роздерла, але й з черепахою поділилася. А черепаха їй і каже:

–Ти з’їла мого помічника, тепер сама ставай роздмухувати міхи.

Сіла рись на долівку і почала роздмухувати міхи.

Аж ось до двору забрів леопард. Затремтіла рись. А черепаха дивується:

–Чого ти так тремтиш, чого злякалася?

А рись їй:

–Ой, смерть моя! Хіба не бачиш у дворі леопарда!

Черепаха й радить:

–Швиденько ховайся он там під лубом!

А тут леопард суне до кузні, язик висолопив, дивується:

–Ой, черепахо, щось тут ніби риссю пахне.

–Ти вгадав,— відказує черепаха.

–А де ж вона? — допитується леопард.

Черепаха і йому вказала на схованку самими губами. Витяг леопард зі схованки рись, роздер її і з’їв. Про черепаху теж не забув, лишив і їй шматок. Коли леопард хотів іти собі, черепаха йому й каже:

–Ти з’їв мого помічника, тепер сам допомагай роздмухувати міхи.

Сів леопард на долівку і почав роздмухувати міхи.

А тут де не візьмись лев, от-от до кузні зайде! Затремтів леопард, заскочений зненацька. Нема куди тікати. Питає він черепахи:

–Що його робити?

Черепаха йому радить:

–Ховайся мерщій он за тією луб’яною стіною.

А тут і лев, просунув голову в кузню. Побачивши списи біля стіни, він і питає черепаху:

–А чи не схожі ці списи на списи леопарда?

–Це й справді леопардові списи,— відповідає черепаха.

–А де ж він сам? — зацікавився лев.

Черепаха йому й показує самими губами на луб’яну стінку. Скочив лев на стінку, повалив її на землю, схопив леопарда і вбив. А черепаха левові:

–Будь ласка, допоможи роздмухувати міхи.

Сів лев на землю і став роздмухувати міхи.

Ще й оком вони не змигнули, аж бачать іде чоловік. Хотів був лев сховати­ся, та не встиг. Прицілився чоловік і бах! — лежить лев мертвий! Витягає чо­ловік ножа і давай розбирати тушу лева. Тільки чоловік не мав куди м’ясо складати. Коли бачить, стоїть великий кошик. Каже він черепасі:

–Дай мені кошик, я туди м’ясо складатиму.

Дала черепаха чоловікові кошик. Поскладав той м’ясо лева в кошик, ще й місце лишилося.

–Що б його покласти сюди? — питає він черепаху.

Принесла йому черепаха всі шматки, які їй лишали мангуста, рись, леопард і лев. А кошик все ще напівпорожній.

–Немає в мене більше нічого, чоловіче, щоб тобі у кошик покласти,— каже черепаха.

А чоловік їй на те:

–Тоді йди сюди, я тебе покладу в кошик, і він буде повний.

Схопив він черепаху і поклав у кошик. Отак підступна черепаха сама стала здобиччю людини і потрапила у свій власний кошик.

 

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 4

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Казки народів Африки”

Упорядник- М. А. Венгранівська

Переклад – М. А. Венгранівська

Видавництво:”Веселка”

Київ, 1993 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: